Я, хлопчик – Фігурка, народився в сузір’ї Водолія на планеті Фантазія. Наша планета чудесна. Там є вогняні озера, дивні голубі хмари, чудесні квіти і дивовижні птахи.
Що Шептало не полюбляв з дитинства?(стадо)З чим пов`язаний білий оброз коня?(з білою вороною)Що побачтв Шептало у воді під час блискавки?(себе чистого)чи повернувся кінь назд?(Так)Що Шепталові здавалося принизлево на ярмарці?( топтати власні сліди) За що Шептало пожалкував коли до стаду зайшов конюх?(що він не всередені загону)
1. Малярство, малювання , малярництво.
2. вистава, спектакль, представлення, видовище
3.--------------------------
4. Пісня , мелодія , звук
5. кінофільм, кінокартина, фільм , плівка, стрічка.
6. балет
7. статуя, фігура, постать
8. зодчество , будування, будівництво
<span>Головні герої: Федько, Толя, Стьопка, Льонька, Спірка, Гаврик, Іван (батько Федька), Іваниха.
</span>Сюжет: Федько був особливим хлопцем. Він постійно робив шкоду. Федько міг вибити з рогатки шибку, зруйнувати піщаний будинок, відбирати у когось повітряного змія, побитися з однолітками, тощо. «Спокій був його ворогом». Через це він мав репутацію розбишаки і халамидника. Незважаючи на це Федько був натурою щирою, чесною, благородною. «Федько брехати не любить… й товаришів видавати.»- за це його поважали однолітки і дорослі. Щовечора Федькові батько давав прочуханки за бешкет, але за те, що той чесно зізнавався у скоєному дарував копійку. Толя (син хазяїна, у якого винаймали житло батьки Федька) тендітний і слабкодухий хлопчик, хотів бути сміливим, сильним, авторитетним, як Федько. Батьки Федька забороняли йому з ним спілкуватися з Толею, бо він «не рівня», «не кумпанія» мужиченяті. Але Федько щоразу «спокушав» Толю своїми вчинками на нетипову для цього делікатного хлопчика поведінку. Навесні, під час криголаму на річці, Толик спровокував Федька перейти по крижинах з одного берега на інший. Федько побився об заклад з Толіком на ножик з костяною ручкою, а сам у разі невдачі пообіцяв віддати Толі чижика. Незважаючи на смертельну загрозу, Федько перебрався по крижинах з одного берега на інший, потім повернувся назад. Побачивши, який безстрашний Федько, як захоплюються його сміливістю люди, що стояли на березі, Толя непомітно від усіх стибнув на крижину. Але те, що з берега здавалось йому елементарним, іграшковим, насправді виявилось нездоланною перешкодою. Крига щомиті могла знищити Толю. Він злякався, розплакався, почав благати допомоги. На допомогу йому прийшов Федько. Він ледь не загинув у крижаній воді рятуючи Толю. Дізнавшись про небезпечні забавки, батько Толі сильно розгнівався. Федько, пожалівши Толика, бере всю провину на себе. Ввечері батько Федька, незважаючи на сильний жар і кашель у хлопця, відшмагав його за скоєне. За три дні Федько помирає. На похорон Федька прийшли всі друзі, хлопці з сусідніх вулиць. А Толя визирав з вікна — йому було цікаво, як ховатимуть халамидника — і грався з чижиком, якого забрав у матері Федька, бо вважав, що він його виграв.
Мабуть, немає жодної української родини, якої б не торкнулася проблема війни. Не обійшло це лихо й Олександра Довженка на довго закарбувалася в мою пам'ять фраза із "Щоденника" талановитого митця і людини з великої літери: "Україну знає той, хто був на її пожарах". Він — був... Можливо, саме цьому відтворив усю правду війни у кіноповісті "Україна в огні".
У кіноповісті письменник звертається до найтрагічніших сторінок із історії Великої Вітчизняної війни — до її початку та відступу радянських військ на схід. Цей твір є своєрідним літописом про найтяжчі, найгрізніші дні початку війни.
У центрі твору — трагічна доля хліборобської родини Лавріна Запорожця, що уособлює долю всього українського народу, зганьбленого, розтоптаного ворогом. Письменник розповідає про той жахливий час, коли під тиском ворога війська захисників не просто відступають — тікають, залишаючи на поталу непідготовлених беззбройних людей. Автор показує Україну в цей час у символічному образі Олесі, яка стоїть на роздоріжжі подій із своїм розпачем і горем. Що чекає її? Символічним у повісті є образ Христі Чепурної. У ньому автор узагальнив трагедію українського народу, що був кинутий на поталу фашистам, переніс усі найтяжчі випробування, масове фізичне нищення, вивезення до Німеччини на примусові роботи. На жаль, багатьох з тих, хто повернувся, на Батьківщині було названо зрадниками й засуджено. Є щось символічне і в обірваній мирній пісні Запорожців, яку вони вже неповним сімейним складом доспівають лише після війни. Показує письменник і розтерзане фашистами село під час окупації, що дає повне уявлення про муки всієї України. Читача приголомшує жахливий трагізм становища простого люду під час окупації: "Жінки кидались під поїзд, який, не зупиняючись, йшов своєю ходою", "німці клали в ряд і розстрілювали цілі родини, підпалювали хати", "вже не було кому ні плакати, ні проклинати..."
Олександр Довженко не був сталінською маріонеткою, тому його твір пронизаний багатогранністю, він висвітлює і реальні вчинки компартійних діячів, які залишали напризволяще український люд. Змальовуючи початок війни, письменник показує пекло подій, які з волі Сталіна і Гітлера розгорнулися в Україні. Осмислюючи трагічні колізії воєнної дійсності, Довженко критикує антигуманні помилки передвоєнного часу.
<span>Засуджуючи війну, Олександр Довженко неодноразово виявляв свій великий гнів до загарбників, осмислював дух непокори всього українського народу. У творі утверджується висока ідея невмирущості української нації, високої моралі українців. Твір Довженка є своєрідним меморіалом українському народу.</span>
