<span>Про українську сучасну літературу введеться багато дискусій і розмов. як книгарня “Є<span>” ) </span>можнапобачити великий вибір української книги ( поезія, проза, збірки, онтології, романи ) на будь-який смак і вподобання.</span>
<span>На мою думку, проблема порягає у впливі масової культури на літературу, і пов’язану з цим популярність “дешевих” любовних романів<span>, детективів, особливо набрали обертів фантастика і фентезі, які в основі відійшли від класичних традицій. В цій ситуації </span>“поганим”<span> є не сам жанр, автор чи манера написання, а, на мою думку, саме в легкості. З однієї сторони, цікаво провести вечір з таким романом, але через день, іноді тижнень просто забуваються імена (або жхарактерні риси головних героїв, сюжетна лінія, проблематика ), і, взагалі, про що була книга.</span></span>
У гостро сатиричній байці «Олениця та Кабан» Григорій Сковорода засуджує пихатість та прагнення до титулів та інших зовнішніх ознак високого статусу. Коли Олениця називає кабана паном кабаном, той ображається і каже, що одержав титул барона. На то Олениця йому відповідає, що «Ми, прості, судимо не за одягом та словами, а за справами». Одержавши титул, Кабан так свинею і залишився, і вчинки його суто свинячі. "Який нечистий їм нашептав на вухо, що ім'я та одяг змінять їхнє буття, а не життя чесне, гідне чину?" - риторично питає Сковорода і цитує грецьке прислів'я: "Мавпа є мавпою і в золотім уборі".
<span>Риторичні запитання:
«А як же людина?»
«А що ж людина?»
Риторичний оклик: «А крила має!»
Повтори: «У кого — ...», «А крила має!» </span>
Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» змалював життя руського суспільства XIII століття. Жителі карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землі Тухольщини бояринові Тугару Вовку. З такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. У цій повісті Франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії.
На фоні боротьби громади села Тухлі з боярином Тугаром Вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. Захар Беркут, його син Максим, Мирослава наділені найкращими рисами характеру. Вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. І тому вони протиставлені зарозумілому бояринові Тугару Вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком Бурундою.
Головний герой повісті — Захар Беркут. Йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. Він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. Його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна.
Зовсім протилежним йому І. Франко змалював боярина Тугара Вовка з його дійсно вовчою натурою. Цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. Саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. Тугар Вовк загинув разом з монголами в тухольській долині.
Жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — Бурунда. Він, як і Вовк, прагне володіти українськими землями та народом. Цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. І якщо у зрадника Тугара Вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то Бурунда — це звір. З особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків.
Повість «Захар Беркут» відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. А ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — Захаром Беркутом, який став моїм улюбленим героєм. Усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: «Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».