в творе Институтка зображена дівчіна -кріпачка
<span>Дружба — це одне із найпрекрасніших почуттів, дарованих людині. Дружба — це вияв людського життя. Лише людина вміє товаришувати, співчувати та розраджувати. Питання полягає тільки в тому, чи вдається їй це робити по-справжньому, щиро, від усієї душі. Якщо так, то цю людину можна назвати справді щасливою. Кажуть, справжня дружба не знає кордонів, обмежень у відстані, у віці. Уміння радіти з успіху інших, підтримувати, розраджувати, допомагати, розуміти — ось що таке дружба по-справжньому. І ще я хочу сказати, що товариш і друг — це не одне й те саме. Товаришів може бути багато, а справжніх друзів — навряд чи.</span>
Михайло Коцюбинський глибоко знав історію рідного народу, постійно і наполегливо її вивчав. Він мріяв поїхати на низ Дніпра, щоб подивитися пороги, місця, де була колись Запорізька Січ, мав матеріал для написання історії міста Кам'янець-Подільського. На достовірному матеріалі історичного минулого України письменник малює збірний образ повсталих кріпаків, які активно протестують проти панського свавілля. Незважаючи на страшні перепони, його герої постійно прагнуть здобути волю.
В оповіданні «Дорогою ціною» мова йде про зруйнування Запорізької Січі царським урядом Росії 1775 року. Цього ж року в володіннях, у Добруджі (Румунія) була заснована так звана Задунайська Січ. Перебуваючи на військовій службі в турецького уряду, козаки Задунайської Січі відчували глибоку тугу за батьківщиною, мріями повернутися на рідну землю. У 1818 році під час російсько-турецької війни тисяча козаків на чолі з кошовим отаманом Задунайської Січі Йосипом Гладким повернулися на Україну. Цього ж року турецький уряд ліквідував Задунайську Січ. Частина козаків переселилась на береги Азовського моря, частина залишилася в Туреччині.
Дія в оповіданні «Дорогою ціною» відбувається в 1834-1836 роках, коли вже була ліквідована Задунайська Січ. У цей час поселились переслідування втікачів за Дунай і в Бессарабію. «На вільних землях, — пише М. Коцюбинський, — зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок бідних змордованих людей». Романтично оспівуючи історичну дію і класовий характер минулих повстань, письменник над усе підносить непереможне прагнення народу до волі, його нескореність, що не визнає ганебних компромісів: «Холоп протестував, холоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю». Реалістично змальовуючи складні перипетії втечі цілої групи кріпаків, автор наділяє своїх героїв кращими людськими якостями, властивими трудящому народові в рішучій сутичці з господарями старого світу. В образах героїв твору — Соломії і Остапа — Коцюбинський підносить, романтично оспівує ясність мети, прямоту, великодушність, цільність, глибину і повноту почуттів, високу товариську етику, беззавітну хоробрість, спроможність витримати безліч злигоднів, перебороти перешкоди, що чекають борців за свободу на їх благородному шляху.
Через змалювання образів Соломії, Остапа та інших утікачів, що повстали проти феодальної деспотії, Коцюбинський висловлює своє непримиренне ставлення до експлуатації людини людиною.
Герой оповідання «Дорогою ціною» — це волелюбне українське селянство, що «тікало од пана і панщини», що не заплісніло в неволі, не втратило ще живої душі. Головна мрія його життя — бажана воля. Ця мрія передавалась із покоління в покоління, поетизувалася у піснях («Гей там за Дунаєм») кликало до рішучих дій: «Хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок...»
Отже, втеча від панів — одна з форм боротьби кріпаків за волю — так розв'язує проблему волі М. Коцюбинський в оповіданні «Дорогою ціною».
по-перше, не бездомна, а бездонна
Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях
Духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та ін.).
З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість "У неділю рано зілля копала" Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах "Маруся Чурай". Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю.
Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів.
Климко – сирота. щирий, добрий, працьовитий; мужній, вольовий; благородний, чуйний, уважний, турботливий, винахідливий. прагнення навчитися; відповідальний за доручену справу; шанобливе ставлення до дружби . Головний герой виявляє непереборну готовність дійти до заповідної мети, терпляче зносячи важкі випробування. Г. Тютюнник втілив в цьому творі свій ідеал людини у маленькій сирітській душі. Климко носив стільки доброти, милосердя, співчуття до знедолених і стражденних. Він не боявся в 11 років вирушити в далеку дорогу по сіль. Цей маленький лицар ризикував власним життям, щоб врятувати близьку йому людину. Образ Климка вимальовується з автобіографічного життя автора. Вразлива від природи, ніжна душа хлопчика стає ще чутливішою від пережитих подій у дитинстві і ще з малих літ він почувається самотнім, ніким не захищеним мандрівником. Усе своє коротке життя Климко більше піклувався про інших, ніж про себе. Утрати-вши єдину рідну людину, Климко не може опанувати себе, аж поки не виникла потреба опікуватися долею своєї вчительки. Доля немов винагородила хлопчика за високе благородство помислів і вчинків. Але зла було так багато, що воно не дало маленькому добро творцеві лишитися живим. Війна полонила всіх у свої обіймах… . Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. <span>Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей. </span>