<span>Описуючи пригоди
Толика, автор змальовує нам юну особистість, що формується. Перед нами виростає
образ допитливої, надзвичайно чутливої до життя, активної дитини. Толик не
любить одноманітної роботи, йому не цікаво, наприклад, полоти бур'ян на городі.
Він перетворює буденну працю на захоплюючу пригоду. Його буйна фантазія не знає
меж: сапкою, як шаблюкою, він січе вражі голови з плеч. Щоправда, рубаючи
підряд і бур'ян, і помідори. Він носить воду аж від лісу з криниці, прибирає в
хаті, коли мама поїхала з дому у справах, доглядає молодшого братика, бо хто ж допоможе матері, як не він. Водночас у
Толика чимало негативних рис: він дещо ледачкуватий, непослідовний,
розбишакуватий. Він завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без
того бідній матері, наприклад, зрізавши ґудзики з її єдиного святкового плаття
і програвши їх, чи розваливши комин,
б’ючись з братом, чи зіпсувавши костюм, на який мати збирала гроші більше року.
Якби не любов до книжки, яка заполонила все єство Толі, скерувала його бурхливу
уяву й живу фантазію в певне русло, хто знає, що вийшло б із нього. Книжка
приходить у бідне сільське життя дитини дуже рано і замінює йому все. З
допомогою фантазії хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками,
захищає добро і перемагає зло. Важливі морально-етичні принципи і закони
формуються в душі головного героя саме завдяки книзі. Вона стане незамінним
товаришем і мудрою порадницею і в суворих армійських буднях, і в подальшому
дорослому житті.</span><span><span> Великий вплив на Толю має і мати, яка
прищепила йому правдолюбство і високі моральні якості. Власним прикладом
чесного, хоч і бідного, життя вона показала хлопчикові, що головне залишатися
людиною.</span> Основи
сімейного виховання базувалися в сім’ї Толі на повазі до праці, до старших, на
совісті.</span><span> Отже, Толя робить чимало помилок,
поганих вчинків, але усвідомлює наслідки своїх пустощів, його мучить сумління,
він намагається не повторювати їх, бо розуміє, що своєю поведінкою завдає
прикрощів іншим. </span><span> </span>
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
У розкішному саду народної української
поезії важливе місце належить ліричним
пісням. Імена авторів цих творів розгубила
історія, але інколи з давнини століть
виринають постаті піснетворців, серед яких
найвідомішою є поетеса Маруся Чурай. її
традиційно називають «дівчиною з
легенди», бо реальність її існування поки що
документально не підтверджено.
Понад три століття лунають пісні Марусі
Чурай на землі, даруючи людям невгасиму
любов.
Хто ж така ця дівчина, яку порівнюють з
давньогрецькою поетесою Сапфо?
Достовірні дані про українку з Полтави, яка
складала чудові пісні, не збереглися, адже
все знищила пожежа у цьому місті в 1658
році. А пам'ять про Марусю Чурай народ
зберіг у своїх легендах і переказах. Відомо,
що народилася вона приблизно 1625 року
на берегах чарівної Ворскли в сім'ї урядника
Полтавського козацького полку Гордія
Чурая. Був він хороброю і чесною людиною,
брав участь у козацьких походах проти
польської шляхти. Рятуючи Богдана
Хмельницького від смерті, Чурай загинув.
Маруся жила удвох із матір'ю в
Полтаві.Зростала вона незвичайною
дівчиною: дуже мрійливою і чутливою, з
дивовижною фантазією та чудовим
голосом, схильною до роздумів і складання
пісень. Коли Маруся виросла, її полюбив
реєстровий козак Полтавського полку Іван
Іскра, проте не відкривав їй своїх почуттів,
знаючи, що вона закохана в молодого
козака Грицька Бобренка.
Кармалюк. Тому, що Сірко та Хмельницький - гетьмани а Кармалюк не гетьман.