Художній етюд - твір образотворчого мистецтва допоміжного характеру, виконаний з метою вивчення натури та тощо.
1. Соціальне становище героя. (Наймит, сирота, у якого нема рідні. Ярема - безбатченко, він не має навіть прізвища. Щоб записати в реєстр, Залізняк пропонує назвати його то Голим, то Бідою, а потім зупиняється на прізвищі Галайда, що означає бездомний, бродяга. Усі три прізвища характеризують соціальний стан Яреми.)
2. Рабська покірність Яреми-наймита. (Покірно виконує накази корчмаря, не звертає уваги на образи та лайку.)
3. Щирість та глибина кохання.
4. Незвичайна хоробрість Яреми-месника. (Кривда, якої зазнав Ярема, потроїла його сили й ненависть до ворогів. Та штовхають його до дії не особисті, а національні інтереси. Ярема мститься за весь український народ. Він мріє завдати панам такої муки, щоб аж пекло затряслося.)
5. Відданість Яреми боротьбі проти ненависного ворога.
<span>
Нещодавно я прочитав(прочитала) повість Олександра Гавроша </span>“Неймовірні
пригоди Івана Сили”. Мені
ця повість дуже сподобалася і я вирішив написати до неї невелике продовження.
<span>
Минуло п’ять років. Усі персонажі знайшли свою стежку у житті. Проте на
які відстані не занесла їх доля, вони всеодно рано чи пізно зустрінуться. Саме
це і сталося. Одного разу вирішив Іван Сила з Мілкою відвідати столицю. У
столиці майже нічого не змінилося: той самий вокзал, будинки, та сама площа.
Так само як і колись, усі метушаться, кудись поспішають.</span>
<span>
Проте увагу Івана привернула метушня на площі. Підійшовши блище Іван
побачив як поліцейський упіймав злочинця. Поліцейський голосно переконував хлопчину,
що крадіжка- це дуже погано.</span>
<span>
Голос поліцейського здавався Іванові дуже знайомим. Через мить погляд
поліцейського упав на Івана. Силач усміхнувся. Поліцейським був Міха Голий. Люд
з площі почав розходитися, а поліцейський обняв Івана.</span>
<span>
Почалася довга душевна розмова. Міха розповів, що давно зав’язав з
крадіжками. Став поліцейським. Нещодавно одружився.</span>
<span>
Іван попросив друга щоби він завітав до нього в гості. Поліцейський
зауважив що давно хотів відвідати старого друга. Навіть сказав що запросить до
Івана у гості Піню, Пандорського, Фандіго та Ренату. Силач був у захваті.</span>
Вражені зустріччю троє
розмовляючи гуляли по столичним вулицям.
Струнка, пишна, пахуча новорічна ялинка – справжня окраса новорічних свят. Свіжа, принесена в дім з зимового морозу, вона наче казкова лісова принцеса веде за собою святковий настрій. Ялинку встановлюють у кімнаті на видноті та починають прикрашати.
Прикрашання новорічної ялинки – відповідальне та радісне заняття. З коробок дістають блискучі прикраси – кульки, іграшки, дощик, цукерки у золотих обгортках. Спочатку встановлюють верхівку або зірку, потім розвішують найбільші кульки. Ялинку опутують спіраллю різнокольорових ліхтариків. Маленькі фігурки казкових героїв, тваринок, янголів рівномірно розвішують по всіх гілках, щоб не було негарних прогалин та пустоти. Ще на гілки розкладують мохнатий сріблястий дощик та невагомі білі сніжинки з вати.
Під ялинку ставлять фігури Діда Мороза та Снігуроньки, а навкруги розсаджують великі м’які іграшки. Вони будуть охороняти до ранку подарунки, які члени родини приготували одне для одного.
Коли все готово, запалюють ліхтарики, і у всіх блискучих іграшках на ялинці починають грати барвисті вогники. Зігріта домашнім теплом, ялинка розливає навкруги м’який затишний аромат хвої, який створює чудовий святковий настрій для усіх.
Шкода, коли по закінченні свят доводиться розбирати та викидати втомлену й посохлу ялинку. Хоч і кажуть, що проріджувати їх у лісі необхідно, і вони все одно були б зрубані, мені все одно шкода. Тому мені дуже подобається, що деякі люди наряджають новорічні ялини у дворі або просто на вулиці. І кожного наступного року така ялинка, наче стара добра знайома, що підросла за цей час, приходитиме в гості відзначати свята знов і знов!