Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є
найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне,
й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке.
Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як
вона зуміє розпорядитися цим даром - залежить від неї самої. Життя можна
витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше
приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись
тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості.
Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто
розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише
задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно
не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів.
Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій
меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи
його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І
навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на
багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе
або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для
самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя
й у самому кінці - перед смертю - варте стільки ж, а то й менше, як на
самому початку - одразу після народження.
<span>
</span>
Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра передчасно померла
Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!
жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.
Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною.
Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з них своя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
Наивные укры, спс за 5 баллов
Тема:розповідь про лелеку
Ідея: любов , шанування лелеки
Паспорт твору:
Літературний рід: Лірика.
Період творчості: Дана поезія написана під час перебування письменника в казематі у 1847 р.
Жанр: Ліричний вірш
Ідея: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України.