Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер.
<span>Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному: </span>
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
<span>Як від озер порослих осокою, </span>
Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті:
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий такий великий,
Що я тобі й сказти б не зумів
Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії:
Поете! Живемо в пустині
Серед каміння та людей,
<span>І тільки мак небесно-синій – </span>
Єдина втіха для людей.
Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
<span>Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.</span>
Мое захоплення це подорожування. Я можу бачити багато цікавого.
Дуже добре подорожувати всіею сімею. МИ можемо поїхати до моря.
Подорожування дає людині багато користі.
Человек который может отдать свою душу за свою родину!!!
Головними роздумами Григорія Сковороди були роздуми про сутність людини і шляхи досягнення щастя в житті. Яке життя має бути правильним? Сковорода був у першу чергу мудрецем життєвої мудрості. Сенс правильного життя Сковорода вбачав у тому, щоб «пізнати себе», знайти працю за покликанням, вчитися, працювати творчо та оточувати себе справжніми друзями: «Кинь, добродію, неробство. Дорожити варто днем…»
Мислитель звеличував людей праці, простий народ, засуджував порочних людей. Серед порочних найчастіше опинялися пани, чиновники, «фарисеї»-духовенство та ті, хто наслідував їх. Принижувати людську гідність, обманювати та паразитувати не можна – вважав мудрець. Це нерозумно та несправедливо
Гроші керують світом. І в усі часи питанню фінансового збагачення приділяється багато уваги. Хоча великі фінансові здобутки часто і псують людей, багато людей прагнуть до цього збагачення. І часто-густо саме це прагнення засліплює людей. Ось саме таку кумедну історію і розповідає Карпенко-Карий в своєму творі «Сто тисяч».
"Чтобы вырваться из нищеты, положите в углу спальни..."
Пугачева: "Галкин бросил меня, как только мне удалили папилломы и извлекли 17-метровую..."
Головній герой твору, Калитка був заможною людиною, але дуже жадібною. Свою сім’ю і робітників він обраховує тільки с фінансової точки зору. І намагається продумати всі свої кроки, щоб його сім,я і приносила йому тільки вигоду. Калитка вже не має нічого святого.
В молоді роки, мабуть, він був працьовитою людиною. Герасим Калитка любив землю,але з часом ця любов переросла в жадібність. Головною метою для Герасима стало скупити побільше земельних наділів. Він мріяв, щоб усі навкруги землі належали тільки йому. А при цьому Калитка принижував своїх наймитів, кричав, що вони забагато їдять і мало працюють.
І ця нав’язлива мета швидко збагатитися затьмарила йому весь мозок. Спочатку Герасим хоче одружити сина Романа на дочці багато землевласника. Але несподівано з’явився незнайомець з цікавою і звабливою пропозицією. А саме незнайомець пропонував за 5 тис. справжніх грошей продати 100 фальшивих грошей.
Звичайно, що ця оборудка була не на користь Герасима. Він не отримав нічого – пусті папірці. І для Калитки це був жахливий удар, бо він не цінував нікого і нічого окрім збагачення. Людина, яка нічого ніколи не цінувала, а прагнула тільки збагатітися за будь яку ціну. Він не поважав ні дружину, не цікавився почуттями дітей,а працівників порівнював з собаками. І автор твору намагався передати і висміяти цю зажерливість, неуцтво, жадність людини.
Головний герой отримав по заслугам, а Карпенку-Карому вдалося дуже вдало висміяти не найкращі риси характеру людей.
