Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. <span>Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному: </span> Вчись у природи творчого спокою В дні вересневі. Мудро на землі. <span>Як від озер порослих осокою, </span> Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: Бо я дивлюсь і бачу: все навіки На цій осінній лагідній землі, І твій слідок малий такий великий, Що я тобі й сказти б не зумів Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: Поете! Живемо в пустині Серед каміння та людей, <span>І тільки мак небесно-синій – </span> Єдина втіха для людей. Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»: Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? — Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить... <span>Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.</span>
Сьогодні, на мою думку,
образ Роксолани є дуже актуальним для нашого суспільства. Мабуть, серед
моїх співвітчизників не знайдеться жодного, хто б залишився байдужим
до цього образу, бо в ньому сконцентровані всі найкращі риси людини,
що, опинившись у важких умовах, бажає відстояти свою гідність. Для
кожної сучасної жінки Роксолана, крім того, стала ще й символом
боротьби за власну особистість, неповторність, за право називатися
дочкою своєї землі.
Мені навіть важко словами передати захоплення й пошану, що їх
викликав у моїй душі образ героїні Загребельного. Я водночас відчула
вдячність і за те, що вона уславила в історії ім'я української жінки, і
за те, що своїм прикладом вчить найвищим якостям людської особистості,
і за те, що примушує замислитися над власним характером. Знаю, що
назавжди залишиться Роксолана поруч зі мною і я буду разом із нею
долати свої життєві випробування, перемагаючи їх на шляху до щастя.
Бо не вірити їй - не можна: "...Я з вами ітиму, я вірна і сильна. Я
вам поможу у печалі і скруті. Що знала я, діти, про ваші шляхи? Та
серце говорить (а серце правдиве), що доля судилась вам, діти,
предивна, і буде щасливим великий похід. Я з вами - крізь терни до зір
золотих - ітиму повік, бо не зможу не йти. Дійдемо - так серце мені
промовляє. А серце все знає". <span> <span> </span></span>
Ледве дихнуло весняним теплом, набубнявіли на деревах бруньки - ось, ось виткнуться листочки. Все в природі оживає, неначе одягається в коштовні шати. Ясне сонечко покликало в гості ранню весну. Попливли у небесній височині білосніжні хмарки. Зазеленіла молоденька травичка. Свіжий вітерець торкнувся голих дерев.
Все навкруги змінилось. Прилетіли співучі птахи з теплих країв. Прокинулись милі звірята з зимової сплячки. Дерева прокинулись від зимового сну. Три тополі, височать у полі - вибирають собі весняну барву. Дивишся у небо, а там двоє - журавель і журавочка. І так гарно і легко кружляють, немов би танок якийсь водять. Розтанув на водоймах твердий лід. А хороші діти садять дерева і підливають. Білять вапном, щоб шкідники не вилазили на них і не завдавали шкоди.
Коли юннати це зроблять, то буде дуже добрий урожай. Мені дуже подобається ця пора року - барвиста, весела, духмяна і запашна весна! А вам?
Тема «Скарб»: зображення щасливої долі Павлуся Лежня, який протягом свого життя був ледачим і в той же час байдужим до всього. Ідея «Скарб»: засудження заздрості, підступництва тих, хто зазіхає на чуже майно, ледачого, паразитичного життя. Основна думка «Скарб»: а) «…той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав…»; б) «Не той тільки щасливий, що натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна».