Я дуже толерантна людина . В моїй кімнаті ніколи не буває бруду завжди порядок і тільки порядок . Я завжди поступаюся бабусям і маленьким дітям місце в метро . Завжди кажу будь ласка . Я вважаю що я толерантна людина
Первая библиотека на Руси была основана в городе Киеве в 1037 году киевским князем Ярославом Мудрым. Об этом событии летописец Нестор писал: «...Ярослав же книги многие написав, положил в Святой церкви, которую создал сам и украсил ее златом и серебром». Книги для библиотеки покупались и в других странах. В стенах Софии Киевской создано знаменитое «Слово о законе и благодати» митрополита Иллариона, разработаны основы первого сборника законов Киевской Руси «Русская правда».
Во время татаро-монгольского нашествия следы богатейшего книжного собрания, насчитывавшего 950 томов, затерялись. По одной из современных версий, часть книг из первой библиотеки находится на территории Спасо-Преображенского монастыря в урочище Межигорье, где в советское время были сооружены дома высших руководителей партии и правительства Украины и куда не проникал даже взгляд постороннего человека. Предполагается, что под фундаментами зданий имеются более древние постройки, в подвалах которых и хранятся древние книги..." НЕСТОР
ГАЙ ДА СОКИРИ
БАЙКА Є. ГРЕБІНКИ<span>По Гаю темному туга велика ходить,
Сокири й Топори затіяли войну,
Гай хочуть сплюндрувать і пущі всі пошкодить;
Война ся навела на дерево суму;
Дуби задумались, осики затремтіли,
І клен гнучкий і в'яз із лиха вниз нагнувсь.
Аж ось Сокири
В Гаю забрязкотіли,
І дуб найстарший усміхнувсь.
«Не бійтесь! — він гукнув,— того я і жахався,
Як з Топорищами сі навісні прийдуть,
Аж дерев'яний рід заліза одцурався!
Без дерева вони самі нас да не втнуть,
От-то було б... але— нехай йому абищо,
Якби з Сокирами прийшли і Топорища,
Тогді-то був би нам капут».
І справді, скілько тут Сокири ні бряжчали,
Ні дубчика, ні липки не стяли
І тільки де-не-де що кору пописали
Да і додому з тим пішли.</span>
<span>Тема: Розповідь про народження Ісуса і страждання, яких зазнала Марія
зі своїм сином.</span><span>Ідея: Засудження тоталітарного режиму, який нівечив і гнобив люд
(Ірод); возвеличення Ісуса за його прагнення присвятити своє життя на благо
народу.</span><span> Основна думка: «Як в
світі жить, людей любить, /За правду стать! За правду згинуть! /Без правди
горе!»</span><span>Жанр: <span>Поема з елементами біблеїзму.</span></span>
<span>Хуха-Моховинка була лісовою, боровинкою Хухою. У старому бору спонвіку жив увесь її рід. Вона була наймолодшою серед Хух. Пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. Колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з'являлася. Моховинку дуже любили в родині, і -не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща. Моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м'яким зеленим мохом.</span><span>Але недовго судилося Моховинці насолоджуватися хатнім теплом. Старий дід, який прийшов рубати сосну, знищив її хатинку. Все було понівечено і розкидано. Занепокоєні тим, що не по закону рубають ліс, Хухи привели лісника. І серед них - Моховинка. Не про себе вона дбала, хоча так постраждала, а за весь свій рід на землі! Багато хто з Хух звав її до себе, але Моховинка добре знала звичаї, за якими Хухи повинні мати окремі хатинки. Не знайшовши хатинки в лісі (все було позаймане Хухами), знесилена, перемерзла, вона з'явилась у теплій хаті, серед кіз, які співчутливо вислухали бідолаху і запросили лишитися та.оселитися. Пройшов час, і у Хухи з'явилися нові друзі - хлопчик та дівчинка, які весело бавилися з затійницею. Маючи добре серце, Моховинка виручила з біди козу Лиску, за шо діти біли їй дуже вдячні: приносили все, що їм давали смачного.</span><span>Дуже сумувала Хуха за своєю родиною. І тільки нещасний випадок (знову з-за старого діда, який поранив їй лапку) допоміг їй опинитися серед лісу. Як зраділи всі Хухи її появі! Дружні, вони разом вибудували нову хатку. Все було добре у Хухи. Раптом сталося так, що Хуха-Моховинка віч-на-віч зустрілася з дідом. Але тепер він безпомічний, знесилений. Добре серце Хухи не пам'ятало зла, і вона поспішає на допомогу. Побачивши ту, що покалічив, старий приготувався для помсти, а одержав порятунок.</span><span>Не захотіла Моховинка, щоб її було віддячено, бо Хухи роблять добро з повинності. Про одне попросила - розповісти людям, що Хухи добрі й не пам'ятають зла. Ця казка несе непереможну силу добра, вірності, любові. Читаючи про Хуху, я згадував і Карлсона, який з задоволенням бавився з Малюком, і роботящу Попелюшку, і Герду, що змогла перенести всі страждання на шляху до зустрічі з Каєм.
</span>
