<span>Риторичні запитання:
«А як же людина?»
«А що ж людина?»
Риторичний оклик: «А крила має!»
Повтори: «У кого — ...», «А крила має!» </span>
У «Думі про козака Голоту» розкривається одна зі сторінок історії українського народу — боротьба проти татарських нападників. Події, які змальовані в думі, стосуються XVI—XVII століть. У ті далекі буремні часи татарські й турецькі військові загони часто нападали на українські села й міста, грабували їх, а людей забирали в полон і продавали на невільницьких ринках. Але український народ не корився жорстоким нападникам, мужньо боровся проти них. У цій звитяжній боротьбі особливо відзначилося козацтво. Як своїх вірних захисників народ оспівав козаків у багатьох думах.Одним із таких улюблених героїв є козак Голота. Читаючи думу, ми дізнаємося, що козак Голота небагатий. На ньому свита з грубого сукна («семиряга»), «шапка-бирка, зверху дірка, травою пошита, вітром підбита», на ногах — онучі «рядняні» й постоли в’язові. Зовсім небагаті шати! Та незважаючи на свою бідність, козак дбає про те, щоб бути гідним захисником вітчизни. Він має і «коня вороного», і «ясненьку зброю». Він мужній, сміливий, відважний: «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота». Разом із тим він чесна, справедлива, миролюбна людина: «ні города, ні села не займає». Це справжній захисник рідної землі, народний герой, що вміє постояти і за свою честь, і за свій народ.Він є уособленням військової доблесті й честі, мужності та лицарства. У такому змалюванні козака відбито всенародну любов і пошану українського народу до свого захисника. З’ясувавши хижий намір свого ворога — багатого татарина, шо хотів захопити козака й продати його в неволю, — Голота вбиває татарина в чесному відкритому поєдинку. У «Думі про козака Голоту» народ прославляє перемогу мужнього, сміливого козака над нападником-татарином і висловлює своє одвічне заповітне бажання, щоб козаки завждиХороші мислі малиІ неприятеля під ноги топтали.Прочитавши «Думу про козака Голоту», я зрозуміла, яке міцне коріння мас наш волелюбний народ. Дух справжнього козацького лицарства, мужності й відваги жив і живе у нашому народі. Козак Голота не може не сподобатись. І військовою вправністю, й чесністю, й доблестю він викликає повагу й захоплення.<span>Цей образ учить нас любити нашу прекрасну Батьківщину, як зіницю ока берегти її честь і незалежність, як це зумів зробити герой народного епосу — славний козак Голота, подвигом якого захоплюється не одне покоління його нащадків.</span>
Риба — в озері. А от коник-стрибунець зимує в мурашнику. Не вірите? Пізньої осені старі мурахи вкладають малих мурашат у ліжка, примовляючи:
— Пора спати! Спати! Цілісіньку зиму!
Але мурашата пустують, граються, вередують.
Тоді старі мурахи кличуть коника-стрибунця:
— Заграй нашим діткам колискову!
Коник бере скрипочку і грає малим мурашатам тиху лагідну мелодію. І малі мурашата одразу засинають. За ними поринають у сон і мурахи. Останнім, випустивши із зелених лапок скрипочку, засинає сам коник.
Він теж спатиме цілу зиму. Та навесні прокинеться першим, вибіжить із мурашника назустріч сонечку і заграє веселу закличну мелодію.
Роксола́на<span> (</span>укр.<span> </span><em><span>Лісо́вська Анастасі́я (або Олекса́ндра[1]) Гаври́лівна</span></em><span>, </span>пол.<span> </span><em><span>Alexandra Lisowska</span></em><span>, </span>тур.<span> </span><em>Hürrem Haseki Sultan</em><span>; * бл.</span>1506<span> — † </span>15 березня<span> </span>1558<span>, деякі дослідники називають </span>1561<span> або </span>1563<span>) — улюблена дружина </span>султана<span> </span>Османської імперії<span> </span>Сулеймана І Пишного<span>, за однією версією — дочка </span>священика<span> з міста </span>Рогатин<span> </span>Івано-Франківської області<span>, за іншою — з містечка </span>ЧемерівціХмельницької області<span>). У </span>1518<span> році під час нападу на місто полонена </span>кримськими татарами<span>. Згодом потрапила до султанського </span>гарему<span>. Як дружина </span>Сулеймана І Пишного<span> мала великий вплив на чоловіка й османську політику, посприяла сходженню на турецький престол свого сина </span>Селіма II<span>.</span>
Добро та зло – вічні суперники у ході часу на простору, які не закінчать свою боротьбу і жодна жива істота не може перехилити ваги рівноваги в будь-яку сторону, інакше світ просто припинив би своє існування.
Ця одвічна боротьба є в кожному з нас, власні внутрішні війни, лише нам вирішувати якій стороні дати перевагу. Наші вчинки розподіляють нас на полицях соціуму. Зараз дуже важко назвати всіх людей рівним, ще з давніх давен нас розшарували на категорії: по відношення до інших, до себе, до світу. Вчинки також визначають нашу позицію у соціумі і тим самим підвищують нас чи навпаки, роблять нас низькими і далекими від подальшого розвитку.