Всі ми знаємо та шануємо відомого всьому світу генія слова Тараса Григоровича Шевченка. Він виділявся своїми творам. Проте найяскравіше зображав берегиню роду-мати.
У своїй поемі "Катерина" автор зображує дівчину,яка покохавши носила під серцем дитя,якому не судилось мати батька. Але Тарас Григорович не зневажає її та не висміює. Він зі співчуттям ставиться до героїні,співпереживає. Думаю,Шевченко розуміє наскільки важка,проте важлива роль матері. Митець зобразив Катерину як люблячу матір,яка не має права вибору і залежна від інших. Інший приклад це поема "Наймичка". У ній Тарас Шевченко підніс образ матері та наділив її величною силою. Проте біда в тому,що все ж справжньої материнської любові її дитина не відчувала,адже Ганні довелось приховувати материнство. Дівчина страждає від того,що позбавлена насолоди зватись найприємнішим словом "мати". Також у Шевченківських творах зустрічатиметься Оксана і Марина, буде ще Марія, нещасна мати-покритка. Тема матері є вершиною творчості Кобзаря,який прославив матерів і став заступником жінок,які були позбавлені відчути справжнє материнське щастя.
Тарас Григорович підніс образ матері з самих низин до найвищих вершин навічно. Завдяки йому ми завжди будемо пам'ятати,що мати це найтяжча робота,але разом з тим вона найприємніша.
<span>Сірки<span> переїхали на Далекий Схід з Полтавщини ще в 1887 р. Люди
зустрілися з диким лісом, незвіданим краєм, з труднощами. Але працелюбні
українці вижили: сіяли хліб, саджали городину, полювали, і земля щедро
винагородила їх. Зажили гарно, містечко Києвом назвали, хати мазали, як і в
Україні. Було це аж до нових порядків, коли і люди перевелись, і життя
змінилось. Тоді кинули Сірки все нажите, пішли далі в тайгу та й стали
тигроловами.</span></span><span>Старий Сірко відповідально
ставився до праці, був небагатослівний, стриманий у почуттях. Він робив усе,
щоб зберегти міцний добробут своєї сім’ї.<span>
Батько родини</span> підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе,
не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину,
«по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами
сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружних дітей, привчили їх до
праці. </span><span>Мати<span> у сім’ї була ніжною горлицею, що всіх
привітала, годувала, ніжно любила. Діти виховувалися в атмосфері
доброзичливості, взаємоповаги.</span></span><span>Мати
родини<span> - вперше постає перед очима Григорія в національному
одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі
кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою
виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не
журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»
Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим
українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати
передала й дітям. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі
люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу.</span></span><span>Сім’я
Сірків <span>керується
законами християнства. Вони вірять у Бога, бо він їм дає і одяг, і їжу, і
промисел.
Цікавими є у творі розповіді про дотримання у родині Сірків звичаїв та обрядів
українського народу: це і любов до народної пісні, вишивання рушників,
святкування Різдва, Святої вечері тощо.
Сім’я Сірків — це не лише гарна родина, це міцне родовідне дерево української
нації, з якого відродилась і утворилась нова держава і нова людина.
У Сірковій родині ми вбачаємо долю своєї України.
І. Багряний з оптимізмом утверджує, що плекаючи сім’ю та родину, ми відроджуємося,
стаємо сильним і неподоланим народом, а відтак, і щасливим, бо ж «сміливі
завжди мають щастя».</span></span>
Маруся Богуславка - полонена, яка мала доступ до ключів. Події відбувалися на Великодню суботу. А сумі вона відпустила сімсот невільників, які перебували в полоні 30 років.
Вона їм нагадала про те, що завтра має бути Великдень, а через це козаки стали сумувати й кляти її за це. В той самий момент вона розповіла, що збирається відпустити їх. Турецький хан поїхав, залишивши їй ключі.
Вона відімкнула їх і сказала, щоб її батьки не збирали кошти для її визволення з полону.