Добро и зло пораждают действия, специфические для соответствующих случаев. Добро приносит ближнему приятные переживания, а зло, наоборот, только страдание. Чувствуете Добро хочет уберечь кого - то от срадания, а зло хочет оградить от удовольствия. Добро радуется чужому счасть, а зло- чужому страданию. Добро стесняется своих побуждений, а зло - своих. Поэтому добро маскирует себя под небольшое зло, а зло под великое добро. Как это, говорите бывает Как это добро маскируется Неужели не замечали
Пісні Марусі Чурай - це спеціальна школа школа мистецтва.Школа мистецтва авторки пісень таких,як "Засвіт втали козаченьки" навчає нас чекати і розуміти що найголовнше в житті.
<span>Добро й зло. Поняття вічні й нероздільні. І поки живий дух і свідомість людини, вони будуть боротися один з одним, добро буде «відкриватися» людині, висвітлюючи йому шлях до істини. Таку боротьбу представляє нам М. Булгаков у романі «Майстер і Маргарита», причому робить це своєрідно: перед читачем одночасно проходять два шари часу. Один пов’язаний з життям Москви тридцятих років двадцятого століття, іншої – з легендою або правдою про Иешуа Га-Ноцри. Булгаков дає нам «роман у романі», і обоє вони об’єднані однією ідеєю – пошуками істини й добра</span>Перенесемося в далекий Ершалаим, у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. У білому плащі з’являється він перед людиною років двадцяти семи. Людина цей – кликали його Иешуа – обвинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храмуАрештант хотів було виправдатися. «Добра людина!..», але його «навчили» дотримувати етикету: Крисобой вийняв бич і вдарив арештованого по плечах. Важко не погодитися з тим визначенням, що дав собі прокуратор: «люте чудовисько». Понтій Пілат живе за своїми законами: він знає, що мир розділений на пануючим і подчиняющихся їм; що всесильно римського імператора, а в Ершалаиме він намісник імператора, виходить, пан всіх і вся. І раптом з’являється хтось, що думає
Добрий день, шановний Юрко.
Коли я останнім часом спостерігала за твоєю поведінкою, у мене виникла думка написати тобі листа з порадами, і я хочу, щоб ти на них зважив. Твої вчинки здаються мені дуже злими і жорстокими. Я гадаю, саме через це в тебе майже не залишилось друзів. Ти від себе всіх відштовхуєш своєю хвалькуватістю і підступністю. А твоє поводження з качкою і її малими каченятиами! Я вважаю це взагалі не припустимим. Тому будь ласка переглянь свої вчинки ще раз і зроби для себе правильні висновки. Я гадаю, що ти можеш все виправити і знову стати другом для Тосі й інших хлопців. Бажаю тобі в цьому успіхів.
З повагою, добродійка.
• «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари...» (Дід Дем’ян)
• «...Коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом». (Михайлик)
• «В її устах і душі «насіння» було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками-нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю». (Мати Михайлика)
• «З двору наполохано виходить у рам’ї, у розтоптаному взутті глибокоока, ще молода жінка, її погляд шукає землі, а розгонисті брови летять угору. ...Жінка зупиняється... потрісканими пальцями поправляє хустинку, а в її чорних очах закипають темні сльози...» (Жебрачка)
• «Біля самого вориння з козубом у руці стояла чорнява худенька дівчинка років восьми, очі в неї карі, з краплинами роси, рум’янці темні, а губи відстовбурчились рожевим потрісканим вузликом і чогось радіють собі». (Люба)
• За яку книжечку « я віддав безсовісному крамареві аж п’ять крашанок…» (« Три торби реготу»)