Повість,, Скарб" нас навчає не бути ледачим , примхливим, егоїстичним, байдужим. Бо можна мати все, але не мати головного, здоров'я!
Гайдамаки — історико-героїчна поемаШевченка, перший український історичний роман у віршах. Вступ до «Гайдамак», датований 7 квітня 1841 року, поет написав після завершення твору. Автограф невідомий. Твір намагається відобразити події народного повстання, Коліївщини, на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою.
Українська земля подарувала нам поетів і письменників, які не тільки збагатили безсмертними творами національну літературу, але й уславили нашу країну в усьому світі. Серед них одне з самих великих імен – ім’я Лесі Українки.
доля цієї видатної жінки була тяжкою з самих ранніх років. Захворівши ще в дитинстві тяжкою хворобою, Леся Українка боролася з нею усе своє життя. А життя письменниці було недовгим – усього 42 роки. Не превеликий жаль, не судилося їй відчути ні взаємного палкого кохання, ні особистого щастя, не пізнала вона і привабливості материнства. Не стала Леся Українка і великим музикантом, як того мріяла, бо понівечена хворобою рука не дозволила їй вчитися грі на піаніно. Але за всі свої страждання письменниця була нагороджена Богом унікальним поетичним талантом, який вона повністю віддала своєму народові і рідній країні. Найпершою і єдиною любов’ю Лесі Українки була глибока та віддана любов до рідної землі, до того куточка, де вона народилася та де пройшло її дитинство – до Волині та Поділля. Таке героїчне життя, така відданість своїй батьківщині поряд з геніальністю, мабуть, перш за все і приваблює мене в Лесі Українці, як в людині і поетесі.
Усвоєму житті Леся Українка була змушена часто подорожувати. Змучена хворобою, наприкінці свого життя їй прийшлося залишитися жити в Грузії, приїжджаючі до рідних країв лише на короткий час. Але де б не подорожувала поетеса, де б вона не залишалася, серце її завжди линуло в Україну. Підтвердження тому – численні поезії Лесі Українки, в яких переважають спогади при прекрасну рідну країну, про її чудові краєвиди з голубими озерами та розкішними лісами.
Із почуттям неабиякого захоплення Леся Українка оспівувала рідну землю у своїх віршах, але вона ніколи не була співцем природи, бо вона всюди, перш за все, бачила український народ – з його радістю і горем, його стражданнями і сподіваннями на краще майбутнє. Це цілком природно, тому що поетеса в першу чергу була громадянином, і бачила свій обов’язок в служінні інтересам та прагненням українського народу, а лише потім – особистому щастю. Вона добре розуміла значення митця в суспільстві, роль поезії в боротьбі свого народу за краще майбутнє. Дуже добре це розуміння Леся Українка висловила у вірші “Слово, чому ти не твердая криця”. Поетичне слово митця у цій поезії відображено як «іскриста зброя», «меч», що «буде здіймати голови з плеч” ворогів батьківщини. А ось твір “Contra spem spero”, який був написаний поетесою ще в юному віці, дуже вразив мене силою духу, любов’ю до життя, мужністю та щирістю.
<span><span>Лягли йому на чоло хмари,Неначе ждуть нас знов удари,Неначе знов орда знялась...КНЯГИНЯ.Ах, я так серцем не боліла,Коли орда в степах кипіла,І князь з мечем і на коніЛітав орлом між ворогами,А кров червоними квіткамиЦвіла на дикім бур'яні.Тепер же я горю в огні -Невже віддати мушу зміюДочку мою, красу, надію,Сама її згубити мушу?..ДІВЧИНА.Лишіть!.. Послухайте мене:Ще, може, лихо і мине,Ще, може, знайдеться в державіЮнак хоробрий, молодий,Що й сам повернеться у славіІ вславить трон валі золотий.Хай змій віки уже лютує -Всьому на світі край свій є...Княгине! Серце моє чує,Що змія лицар той уб'є!КНЯГИНЯ.Покинь свої химерні мріїІ в очі правді подивись:Прийшла черга - і смерть надії,І не змагайся, і корись...Отак колись черга настане,І згину я, і згинеш ти...ДІВЧИНА.Чому ж увесь народ не встанеСтрашного ката розп'ясти?!Хай має він залізні руки,Хай має безліч він голів,Нехай страшні народні муки -А ще страшніш народний гнів!КНЯГИНЯ.Мовчи... Бо й стіни мають вуха!..І що, коли нас змій підслухав -Удвох загинем в одну мить!ДІВЧИНА.Ах, в серці кров моя кипить!Аби князівну врятувати,Я б не боялась самострати...КНЯГИНЯ.У тебе серце золоте...Мовчи!.. Здається, хтось іде...(Дівчина, побачивши на порозі князя,виходить).КНЯЗЬ.Недобрі знов у тебе очі...Чому? Від сліз? Не спала ночі?Тому моя й журба подвійна...КНЯГИНЯ.Ні, князю мій! Ні, я спокійна.КНЯЗЬ.Спокійна... ти... А де ж вона?КНЯГИНЯ.Сидить в задумі край вікнаІ в простір дивиться кудись...А очі слізьми налились...КНЯЗЬ.Невже країна вся байдужа,Невже у нас немає мужа,Палкого серцем, молодого,Який би зваживсь на двобій,Невже не знайдеться нікогоВ державі нашій молодій?ДЖУРА (входить).КНЯЗЬ.Що сталось, джуро? Чийсь гонець?ДЖУРА.Атож! Від змія посланець.КНЯЗЬ (до княгині).Іди собі в свої покої!КНЯГИНЯ.Ах, не минути долі злої!.. (виходить). КНЯЗЬ.Хм! Посланець?.. Від змія... Клич!<span>ДЖУРА.Такий він чорний, як та ніч!..</span>Такий зубатий та окатий...</span><span>КНЯЗЬ.арма!.. Іди, зови в палати!ПОСЛАНЕЦЬ (входить).Наш пан, великий володар,Землі й самого пекла цар,Прислав мене тобі сказати,Що мусиш ти дочку віддати.Лишає він тобі три дні...Оце сказать звелів мені.А що мені сказати пану -Кажи, бо так я не відстану!..КНЯЗЬ.За три дні відповідь я дам...Яку - твій пан почує сам.ПОСЛАНЕЦЬ.Гляди, накличеш ще біду...<span>Дивися сам... Так я піду! (</span></span></span>