- Друже, ти подорожув по Україні ?- Ні на жаль поки що не склалося , а ти ?-Так, я відвідав дуже багато культурних та історичних пам'яток нашої країни!-Розкажи мені будь ласка хоча б про одну з них .-Гаразд , я відвідав дуже багато замків львівщин , але найбіле мені сподобався замок у Підгірцях , ходить легенда , що ночами там блукає привид.-Як цікаво! А які ще місця тобі запам'яталися?- У Коломиї я відвідав музей Писанки , там зібрані сотні різних писанок крашанок та витинанок.- Це так захоплююче , я обов'язково туди поїду
Володимир Кирилович Винниченко народився 26 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії, в робітничо - селянській родині. Після народної школи навчання в гімназії, але не закінчив.1900 р. в Златополі екстерном склав іспити за середню школу .1901 р.- вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію "Студентське товариство". Був заарештований, але через кілька місяців його випустили "на поруки" і виключили з університету. Вислали з Києва.Відправив своє перше оповідання "Народний діяч " в " Літературно -науковий вісник " в Галичині, але надрукували його тільки в 1906 р.1902 р.- Винниченко заявив про себе, як письменник: опублікував твір "Селянин", писав брошури і книги на революційні теми. Арештований при перевозі нелегальної літератури. Посаджений у військову в'язницю - Київську крепость. Звільнений першою російською революцією. Під час ув'язнення написав низку літературних творів. Повість "Голота" отримала першу премію "Київська старовина". Написав оповідання: "На пристані", "Раб краси", "Голод", "Малорос-європеєць", "Ланцюг" та ін.Знову заарештований, а через вісім місяців звільнений, емігрував. Написав багато творів: "Дисгармонія", "Щаблі життя", "Контрасти".1908-1913р.р. Перебував у різних країнах.1914 р. Повернувся в Україну, нелегально. У Петрограді зробили постановку за п'єсою "Брехня"1916 р. в Москві , Петрограді видавав журнал "Промінь" .1917 р. переїхав до України і став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, потім головою уряду - Генерального Секретаріату.1918 р.- Заарештований гетьманськими офіцерами. Звільнений через протест української громадськості.1919 р.- виїхав за кордон.1920 р.- приїхав до України і знову поїхав, вже остаточно .1924 - 1928 р.р. "Рух" - видав "Зібрання творів" В.Винниченка в 23-х томах.1931 р. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП ( б ) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. З того часу твори В.Винниченка були піддани гонінням.1932 р.- "Книгоспілка" - "Зібрання творів" в 28-и томах.Винниченко написав більше ста творів.<span>1951 р. 8 березня письменник помер, похований на кладовищі - Мужен поблизу Канн у Франції.</span>
Професій існує величезна кількість, кожна з них цінна по-своєму і має свої особливості. Зазвичай серед всіх професій в окрему категорію виділяють професії творчого виду, до них відносяться музиканти, артисти і, звичайно, художники. Думається, що професія художника є однією з найскладніших. Серед етнічних українців було досить багато дуже талановитих художників, художні твори яких радують око українців вже не один рік і прославляють наш народ на все світове співтовариство. Одним з таких відомих українських художників є Михайло Пимоненко.Михайло Пимоненко народився в київському районі Пріорка, який сьогодні є районом Оболонь , 9 березня 1862 -го року. Свою професійну освіту Михайло Корнілійович отримував у відомій на весь світ Києво-Печерської Лаври, де він навчався іконопису. Саме в цьому закладі його працю і починаючий з’являтися професіоналізм був помічений директором Київської школи малювання Миколою Мурашком. Талант тоді ще зовсім молодого і недосвідченого Михайла Пимоненка здався Мурашку настільки великим, що Пимоненко був прийнятий на навчання в цю школу без проходження іспитів і без стягнення оплати за навчання. У віці вісімнадцяти років, в 1880-му році, Михайла визнали найкращим учнем школи серед всіх, його прийняли в штат в якості вчителя-репетитора для інших. Ще через два роки Пимоненка відправився вчитися ще далі – в санкт-петербурзьку Імператорську Академію мистецтв. Талант художника настільки вразив його вчителя Володимира Орловського, що він навіть видав власну дочку за Пимоненка заміж. Втім, після закінчення навчання в Санкт-Петербурзі Пимоненко приймає рішення повернутися на рідну землю в Україні, де і продовжує свою професійну діяльність. Михайло Пимоненко помер в 1912 році і похований на Лук’янівському кладовищі в Києві.<span>Творча спадщина художника включає велику кількість унікальних і неповторних за рівнем майстерності картин. Однією з перших стала написана в 1882 -му році маслом на полотні картина «Свати», що зображає перебуваючих в будинку сватів. Потім пішли також картини на полотні маслом «Святочне ворожіння», «Пасхальна утреня в Малоросії», «Жнива на Україні», «Жертва фанатизму», «Вечоріє», «Брід», «Косовиця». Також художник зміг намалювати власний автопортрет. Художник ставав лауреатом кількох міжнародних премій, одна з київських вулиць названа його ім’ям.</span>
У своєму романі в віршах «Маруся Чурай» письменниця Ліна Костенко
піднімає важливі життєві питання, серед яких збереження кращих людських
якостей, добро заради інших та розуміння поганого та хорошого у оточуючому нас
світі. Людина на протязі усього свого життя постійно зустрічається з
різноманітними труднощами, іноді навіть з жорстокістю та підлістю не тільки
сторонніх, але й досить близьких людей. І все-таки, не зважаючи на будь-які
труднощі, людина повинна знову і знову підійматися, закликаючи на допомогу
небачені резерви сили і стійкості. Один раз витримати випробування – це замало,
а ось витримувати випробування все життя, коли треба берегти гідність та честь
– такого гідна лише справжня людина.
Для того, щоб простежити, як жили герої історичного роману Л. Костенко у
божевільному світі того часу, для того, щоб зрозуміти, хто з них не зрадив, не
схибив собі, своєму високому призначенню бути справжньою людиною, треба
перекинути своєрідний місток від сучасного до минулого.
На мій погляд, основним критерієм оцінювання людини у творі є ставлення
до головної героїні твору Марусі людей під час судового процесу над дівчиною.
Марусю звинувачує мити Гриця, Галя Вишняківна та Семен Горбань – люди, які
ставляться до життя як до процесу збагачення. Під час суду мати Гриця спочатку
навіть визиває співчуття, бо що може бути найгіршим, ніж загибель сина. Але
надалі, дізнаючись зміст буття Бобренків, ми бачимо, що єдиною метою їхнього
життя залишилося збагачення. Хоча її чоловік і намагається стримати жінку у
зажерливості і егоїстичності, згодом він і сам стає таким же самим.
Ще один свідок, який виступає на суді проти Марусі – це Галя Вишняківна.
Ця особа пихата, обмежена і самовпевнена. Вона не вміє любити, усі людські
почуття для неї заміняє нестримне бажання вийти заміж. Разом з нею жорстокість
до Марусі виявляє Семен Горбань, бо дуже хоче догодити своєму багатому родичеві
Вишняку. Він і сам злодій, він ниций духом і обмежений, він не може зрозуміти
красу та глибину душі Марусі.
Усіх цих людей поєднує ницість душ, убогість та дрібність існування. Для
цих персонажів немає нічого святого, бо в житті їхньому одна єдина мета – це
збагачення, збагачення будь-якою ціною. Розмірковуючи про них, досить важко
назвати цих персонажів людьми, скоріш це нелюди, які втратили усе людське і
забули про одвічні суспільні цінності.
m;ma
-oP ؠ 5pt;margin-left:
0cm;line-height:15.35pt;orphans: auto;widows: auto;-webkit-text-stroke-width: 0px;
word-spacing:0px'><span>А ось захищають Марусю представники козацтва, бо козацтво – це зовсім
інший світ, в якому вже в той час був демократичний устрій з законами та
звичаями, в основу яких покладені кращі моральні надбання народу та справжні
людські взаємовідносини. Відверто і красномовно виступив на суді Іван Іскра,
який щиро та без відповідно кохав Марусю. Саме він привіз документ про
помилування Марусі, підписаний самим Богданом Хмельницьким. Іван добре розумів,
що, стративши Марусю, кати знищать справжню красу мистецтва. А що ж буде далі?
«А як тоді співатиме Полтава? Чи сльози не душитимуть її?» У відповідальний
момент Іскра здатний на лицарський і благородний вчинок. Він, гонець до
гетьмана, боїться на своєму шляху ворожої кулі або пастки, бо йому треба
довести цю справу до кінця. «Якщо я впаду, – не врятована пісня, задушена пісня
в петлі захрипить». Козаку притаманне благородство, не суєтне, не силуване, не
демонстроване напоказ, але неодмінне. Іван характеризується поєднанням
чоловічої сили і вразливої душі. І саме в постаті Івана козаки у цьому
творі виступають як справжні люди, гідні цього високого звання, саме вони
протистоять нелюдам, для яких у житті немає нічого святого, окрім власного
збагачення.</span>