Рідна мати моя ти ночей не доспала <span>У мові всіх народів світу немає слова святішого, ніж «мати». З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. У тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивлюються вони в своїх дітей, сподіваючись і бажаючи щастя синам і дочкам. Усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують у нас кращі риси людскості й добра. </span> <span>Мама.. У всі віки жінка-мати була охоронницею, берегинею, добрим ангелом домашнього вогнища. ЇЇ мудрість поважали в сім»ї, в розрадах знаходили спокій зранене і зболене синівське серце. І одвічно матері моляться за своїх дітей-плекають світлу надію, високу мрію, живуть їхнім сьогоднішнім і майбутнім щастям, переживають тривоги. </span> <span>Материнська любов безмежна, вірна, палка. Не перерахувати, скільки разів звучить слово «мати» з невимовною тугою і любов»ю в поезії нашого Кобзаря. Ніхто так пристрасно не захищав жінку, так глибоко не висвітлив її болі, мрії, як зробив це Тарас Шевченко. Він виповів світу страдницьку долю своєї матері і сестер, усіх поневолених українських жінок, оспівав найніжнішими словами їхні святі почуття любові, заглянув у майбутнє і пророче возвістив: </span> <span>І на оновленій землі, </span> <span>Врага не буде, супостата, </span> <span>А буде син, і буде мати, </span> <span>І будуть люде на землі. </span> <span>Тема матері-одна із наскрізних у поезії Андрія Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше пов»язане у нього з образом матері. </span> <span>Пісня про матір.. Вона приходить до нас тихими вечорами, добросердна і лагідна, хвилююча і щира., материнська любов, ще змалечку навіває нам поетичні образи землі і неба, сонця і рясного суцвіття, вчить нас любові до рідного краю, до людей, до праці., материнською піснею ми вирушаємо в життєві дороги. І стеляться вони вишневими рушниками по нашому життю, стоять на варті всього доброго, людського. </span> <span>Материнська пісня.. Саме про це йдеться у «пісні про рушник» Андрія Малишка. Скільки почуттів, любові вкладено в цей спів. Перед очима постають до болю близький, милий, найдорожчий у світі образ матері. І зовсім як у дитинстві, відчуваєш тепло її шорских натруджених рук, згадуєш той незабутній день, коли вона вперше поклала в полотняну торбину маленькому босоногому сину-пастушку шматок черствого, але такого смачного хліба, а згодом першу книгу і перший зошит. І хто б не співав «Пісню про рушник», той завжди присвячує її своїй матері. Що ж чаруючого такого в цій пісні? Створюючи її, автори бачили перш за все своїх матерів, пісня стала як синівський пам»ячник матері:: </span> <span>Я до тебе, матусю, у пісні іду, </span> <span>Бачу в ній я тебе ще таку молоду.. </span> <span>Символічний образ матері пронизує всю поезію А.Малишка, збагачує її гуманним звучання і теплом. </span> <span>Мене надзвичайно вразив прекрасний вірш Дмитра Павличка «Два кольори». Які переплелись, як мамине шиття, «червоними і чорними нитками». </span> <span>Мати теж в дорогу «сорочку вишивала», і син повертається з доріг: </span> <span>Та я нічого не несу додому, </span> <span>Лиш горточок старого полотна.. </span> <span>Жінку-матір оспівано як невсипущу трудівницю, незрадливого друга і порадницю, адже на її плечі лягають всі турботи тяжкі, випробування життя. </span> <span>Кожна мати хоче, щоб життя дітей було щасливим, і вона «від лютої зими затулили нас крильми», як пташка оберігає своїх пташенят. </span> <span>Поезії Бориса Олійника - це теж надзвичайно сердечна молитва перед Матір»ю на її святий пречистий образ. Читаємо їх і наші душі добрішають, серце стискає радість, вдячність і повага, сяйво любові і пом»яті бринить щирою сльозою на віях. </span>
1. Зустріч Бертольдо й Поета 2. Серенада для коханої лицаря 3. Похід та перемога над бусурманами завдяки силі пісні 4. Невдячність Бертольдо й сплата за це.
<span>Краса людської душі полягає в тому,що треба бути доброзичливим .Якщо душа як то кажуть чорна,то людина агресивна.Якщо вона біла,то це людина яка зможе допомогти у складній ситуації та просто підтримає тебе.Краса людської душі повинна бути доброзичлива.Я бажаю щоб всі люди були з гарною душею,а не з агресивною та жорстокою.</span>
Микола Корнилович Пимоненко - український живописець, автор багатьох картин на національну українську тематику. Творчість відомого українського художника Миколи Корниловича Пимоненка посідає одне з провідних місць у побутовому живописі України кінця XIX-початку XX. Художник створював ліричний образ України з її чарівними пейзажами й життєрадісним народом. Пимоненка називали «майстром побутового живопису». Він знаходив своїх героїв у сусідніх хатах, на гамірливих базарах, приводив додому «живу» натуру – то теля, то овечку. Він наряджав у святкове вбрання молодь і спостерігав за її веселощами, танцями, жартами. Більшість картин присвячено змалюванню життя сучасного йому села, в яких правдиво й поетично відтворено побут і звичаї українського селянства, яскраві образи людей із народу. Звертався митець і до міської тематики
Ранні роки<span>Іван Франко народився 27 серпня 1856-го року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині, поблизу Борислава, в родині заможного селянина-коваля Якова Франка. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у подиву гідній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя.</span><span>Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіянському монастирі Дрогобича (1864–1867).</span>Коли Іванові було дев’ять років, у 1865 році, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.Коли Іванові було 15 років, в 1872 році, померла мати. Вихованням дітей стала займатися мачуха.<span>1875-го року закінчив Дрогобицьку гімназію (нині — Дрогобицький педагогічний університет).Залишившись без батьків, Іван був змушений заробляти собі на життя репетиторством. З свого заробітку виділяє гроші на книжки для особистої бібліотеки.</span><span>У багатьох автобіографічних оповіданнях Івана Франка («Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben») художньо відтворено атмосферу тогочасної шкільної освіти з її схоластикою, тілесними покараннями, моральним приниженням учнів. З них довідуємося, наскільки важко було здобувати освіту обдарованому селянському хлопцеві. Він жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича, нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам'ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок. Серед його лектури у цей час були твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста складалась з майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. У цей же час Франко починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).</span><span>Восени 1875-го року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства.[1] Під час навчання матеріальну допомогу Івану Франку надавав Омелян Партицький.[2]. </span>Перший період творчості<span>Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та ін., повісті «Boa constrictor» (1881),«Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882), низка літературознавчих, публіцистичних статей.</span>