Слово "мавпа" зазвичай уживають у жіночому роді, але рідше можлива й форма чоловічого якщо йдеться про самця.
Це форма г) мавпій.
<em>Мавпій </em>- іменник чоловічого роду за значенням "мавпа-самець".
<span>Народилася Галина Миколаївна 12 серпня 1951 року у м. Бердянську Запорізької області. 1964 року сім'я переїхала в селище середнє на Закарпатті. Дитинство і юність майбутньої письменниці були радісними і спокійними. Вона гарно вчилася в школі, мала веселий характер, почуття гумору і не збиралась бути письменницею. Своє перше знайомство з книжкою Галина Миколаївна запам'ятала на все життя. Це сталося у день її народження, коли мама зробила малій Галинці диво-подарунок — збірку «Українські народні казки», яка стала для неї «… і букварем, і розвагою, і цілим новим світом».</span><span>Батько Галини Миколаївни за фахом був вченим агрономом, і його разом із сім'єю направили у Донецьку область працювати на дослідній виноградній станції. Але Галину Миколаївну завжди тягнуло на Закарпаття, туди, де пройшло її дитинство. Закінчивши школу, вона вступила до Ужгородського університету. Закінчила філологічний факультеті Ужгородського університету</span><span> у 1980 році.</span>Працювала коректором у міській друкарні Ужгорода, потім — у Закарпатській обласній науковій бібліотеці, завідувачкою відділом інформації з питань культури та мистецтва (1980–1990). Потім була головним редактором видавництв «XXI вік», «Бокор». У 1991 році Галина Малик займає посаду головного редактора видавництва «Закарпаття». З 1998 року вона — видавець та редактор журналу для дітей «Віночок».Нині працює головним редактором Закарпатської філії видавництва «Знання» (м. Київ).
Захар Беркут казав, що сім'я Беркутів ніколи не сплямують своїх рук і
серця, тому що Беркути радше самі загинуть, ніж загинуть інші люди через
них.
Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо. Бр-р-р, - здивувалася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо. Чому все таке сумне? – запитала сама себе. І набравши у стебельце побільше повітря, гукнула:- Агов! Є хтось? Відізвіться!У відповідь тиша...- Аго-о-ов!..- Тут я, - почувся поряд голос.- Ой, - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.А на неї усміхаючись дивилася білосніжна красуня. Витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка. - Ти хто? – замилувалася квіточка.- Я твоя сестричка, - відповіла та.Але помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила:- Ми з тобою проліски. Ми діти весни. Ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.- І я теж така гарна?- Звісно. Ось поглянь, - і білосніжка показала сестричці у дзеркальце води. А звідти дивилося два гарних личка. - Та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.- Еге-ж! Ми схожі. І нас дуже багато. Озирнися лишень навколо.А у весняному повітрі вже звучала пісня: Ми весняні діточки,Білосніжні квіточки.Землю прикрашаємо,Килимом встеляємо.Про весну віщуємо,Радість всім даруємо.Так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом .
“Гуси-лебеді летять” характеристика образів
Повість «Гуси-лебеді летять» – автобіографічний твір. Маленький хлопчик Михайлик живе в селі у великій родині. Бабуся й дідусь, тато й мама, сам Михайлик — натури цільні й поетичні, працьовиті, розумні й талановиті. Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина. Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи. Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дсм’лн був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.