<span>Про Батьківщину та патріотизм. Про рідну мову, українську пісню
Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя.
Сенека</span><span>Мила нам добра звістка про наш край: вітчизни і дим для нас солодкий.
Г. Державін</span><span>Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може.
Д. Байрон</span><span>Хто не належить вітчизні своїй, той не належить і людству.
В. Бєлінський</span><span>Усвідомлена любов до свого народу не поєднується з ненавистю до інших.
Д. Лихачев</span><span>Багато хто схильний плутати два поняття: «вітчизна» і «ваше превосходительство».
М. Салтиков-Щедрін</span><span>Для нас дорогі батьки, дорогі діти, близькі, родичі; але всі уявлення про любов до чого-небудь поєднані в одному слові «вітчизна».
Цицерон</span><span>Забудеш рідний край — твоє всохне коріння.
П. Тичина</span><span>Патріотизм — це не любов до ідеї, а любов до вітчизни.
В. Распутін</span><span>Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом.
Ч. Айтматов</span><span>Де немає свободи, там немає і вітчизни.
П. Гольбах</span><span>Задля батьківщини треба жертвувати навіть славою.
Латинське прислів’я</span><span>Хто батьківщині добре слугує — вельможних предків не потребує.
Французьке прислів’я</span><span>В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім — Батьківщина.
Л. Костенко</span><span>В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
Т. Шевченко</span><span>Вітчизна — ось і альфа, і омега!
Д. Павличко</span><span>Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
І. Світличний</span><span>Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води — моя Україна.
В. Сосюра</span><span>І дим батьківщини солодкий.
Овідій</span><span>Кожному мила своя сторона.
Г. Сковорода</span><span>Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову і мову її солов’їну.
В. Сосюра</span><span>Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
В. Симоненко</span>
Коли ти працює добре чи робиш добре діло воно ніколи не пропаде і повернеться тобі добром
Трагедія Гамлета у тому, що він вірить у людина як у найцінніший скарб, але він бачить що дуже помиляється...Йому важко піти в справжній світ, і побачити який він є жорстокий і поганий, і він хоче не тільки помститися за смерть батька, а й поборотися із тим злим світом!
Михайлик — головний герой повістей. У Михайлика, героя повісті М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять”, дуже багато спільного із самим автором, адже твір автобіографічний. У повісті яскраво змальовані образи жителів українського села після Жовтневої революції, але в центрі — напівголодне життя Михайлика та його бідняцької родини.З дитинства хлопчика оточували люди духовно багаті, які вчили його розуміти красу природи та людини, глибини народної поезії та мудрості, учили бути людиною чесною, доброю й непохитною.Джерелом народної мудрості для Михайлика були, у першу чергу, його рідні: мати, бабуся, дідусь та батько. Коли хлопчик навчився читати, то прочитав безліч різних книжок, серед яких був і “Кобзар” Т. Шевченка. Дуже часто, забравшись на піч, він читав потайки, сховавши каганець, і до нього приходили царі та князі, запорожці, стрільці та чорти з відьмами. Любив він читати й сидячи біля ставу, а навколо відбувалася “казка весни”.Поетична пам’ять хлопчика зберегла образи людей, їх риси, які стали багатим матеріалом для майбутньої творчості письменника. Подобалося Михайликові вчитися, цікавив хлопчика світ науки й знань. Неодноразово чула дитина такі слова: “Учись, Михайлик, учись… може, хоч ти не будеш таким темним. А вивчишся, не забудь нас…”На сторінках повісті “Щедрий вечір” Михайлик уже трохи старший, збагачений певним життєвим досвідом. Як і раніше, для героя Стельмаха головним залишається навчання. А у вільний час хочеться побігати або покататися на ковзанах. Ще Михайлик мріє про модні галіфе.Дитячі мрії не заважають герою повісті: Михайлик завжди пам’ятає про те, що навколо панують розруха та злидні. Діти допомагають своїм батькам у скрутний час. Улітку Михайлик та Люба працюють: хлопчик жне та в’яже снопи, а дівчинка збирає липовий цвіт, заробляючи собі на зошити. Гордістю сповнюється серце дитини, коли вона оглядає перші свої снопи. Йому дуже хотілося зустріти когось і поділитися своєю радістю. Михайлик, ідучи по воду, так і випромінює щастя. Йому кортить розказати, що він не якийсь там пастушок, а справжній жнець. Але назустріч ніхто не трапляється: усі працюють у полі, бо день рік годує.<span>Повісті Михайла Стельмаха “Гуси-лебеді летять” і “Щедрий вечір” сповнені світла й доброти. Життя України у двадцяті роки минулого століття було непростим, скрути зазнавали дорослі N діти. Добре, що дитяча пам’ять головного героя исотуг тільки найяскравіші, найіцасливіші епізоди життя. Михайлика й Любу можна вважати щасливими дітьми. Тому Стельмах від імені Михайлика каже: “…і хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, у цім світі, де є зорі, і тихі вогники, і щедрі вечори…”</span>
