Не видно( , поэтому не кто и не подсказует . Сфоткай нормально чтоб всё могли увидеть вопрос и текст, и тогда тебе ответят.
Якби звіри могли розмовляти люди б спілкувалися з ними ,але й навчили Їх різним речям.Уявіть собі кота або собаку який говорить ми б його розуміли. Тварини були дуже розумні як люди. Я так хотіла щоб тварини розмовляли.
Коли Аля подарувала бабуси рушнічок то бабуся плсмихнулась і сказала
-Молодець!
Потім вона пішла в свою кімнату та почала малювати квіточку і почула що ий хтось гукав . Вона підішла до лішка там стояла маленька дівчінка вона гукала Алю і просила допомогти . Воні разом видправилися до краини "Дороби " яка раніше називалась "Недоладія " .На цю краину напалі Недотелі і всі доробки боялися .Аля звісно допомогла им і вони врятували свою краину . І всі раділи та веселились
вибач можу тільки фразеологізми
1 Олія в макітерці
2Дасть Бог купця,а дідько розгудця
3 іноді за довгий язик буває сяка-така нерізка на іншому місці
4 За ці три торби реготу мав аж сім смутку
5 Сто друзів-це мало,а один ворог-багато
6 І ноги нас невзуті,і голови босі
<span><u>Тичина
Павло Григорович </u><span> народився 27 січня 1891 року в селі Пісках на
Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі (хлопець мав чудовий слух і голос, тож співав у монастирському хорі),
потім у Чернігівській духовній семінарії
та Київському комерційному інституті. Під час навчання в Чернігові молодий
талант взяли під крило М. Коцюбинський та В. Cамійленко.</span></span>
<span>
Збірка
„Сонячні кларнети”, надрукована 1918 року, стала надзвичайною подією не лише
для української, а й для всієї слов’янської літератури, принісши нову мелодику,
нову форму, нове світовідчуття. </span><span>
Наступні
збірки „Замість сонетів і октав”(1920), „Плуг”(1920), „Вітер з України” (1924)
підтверджують визначне місце П.Тичини в українській поезії. Під час Другої
світової війни, коли саме буття народу було під загрозою, поетична сила Павла
Тичини вибухнула у віршах „Я утверждаюсь” і „Матері забуть не можу”.</span><span>
Помер
П.Тичина 16 вересня 1967 року.</span><span>
У
1973 році встановлено літературну премію імені Павла Тичини.</span><span>
Поруч
із суто дитячими віршами П. Тичини: „А я у гай ходила”, „Хор лісових
дзвіночків” – його пейзажні мініатюри здавна стали класичними зразками поезії
для дітей. Перу П. Тичини належать казки, написані за мотивами українського
фольклору: „Кожум’яка”, „Дударик”, „Івасик-Телесик”, „Як Дуб із Вітровієм
бився”, „Дума про трьох вітрів”, а також переклади та поетичні переспіви казок
Максима Танка (з білоруської); Алішера Навої (з узбецької) та інші.</span>
