Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять...», неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства і дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.
Він знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мій погляд, головним героєм є дивний світ природи, ті «гуси-лебеді» душі, які вона вклала у серце майбутнього письменника. Красі і владі природи підкорені всі у повісті: і дід Дем'ян, який навчає, що лебеді принесли на крилах весну і життя, що сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю; і мати, яка довіряє землі свої болі і радощі, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насіння в її вустах було святим словом; і Люба, ця маленька лісова царівна, яка знає багато таємниць природи.
Вся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, «щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами», з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції. І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Мене дуже вразила повість «Гуси-лебеді летять...» своїм казковим, містичним світом, багато чого вперше я відкрила для себе і мусила замислитися. Від неї вливається в душу такий струмінь добра і ніжності, що хочеться самому бути кращим, добрішим, чеснішим. Переймаючись настроєм повісті, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку і любов до нашої матінки-землі.
1Дракон
2мудрий,добрий
3товаришував,читав,філософствував
4Товаришував з мудрим Пустельником
5Грицько
Тема: нестерпна туга за втраченим коханням
Ідея: Показати неповторність і скороминущність спалаху почуття, і самотність, безнадію після згасання
Епітети: зимовий вечір
Метафори: любові усміх квітне
Порівняння: очі пам'ятаю, як музику, як спів
Рефрен: О, панно Інно, панно Інно
Неологізми: дитинно, злотоцінно
Римування: кільцеве
Рима: чоловіча(2 і 3 рядки), жіноча (1 і 4 рядки)
Віршовий розмір: 5-стопний ямб
<span>Серед
жіночих образів, створених літературою давньої Русі, дружина
новгород-сіверського князя Ярославна посідає особливе місце.
Образ
її у творі місткий, узагальнений. Це і мати-вітчизна, яка послала захищати
рідну землю від ворога, що загрожував усім і кожному.
Це
водночас і глибоко ліричний образ жінки, втілення подружньої вірності,
моральної чистоти. Вкарбовується в пам’ять юна постать в Путивлі на забралі;
вся вона — жіноче чекання й тривога, вболівання і скорбота.
Як
відомо, література давньої Русі не знала відверто вигаданого героя, і Ярославна
— це історична особа, але разом з тим вона — художній образ, створений автором
«Слова…».
Ярославна
постає перед нами не як княгиня, а як звичайна руська жінка, що гаряче любить
свого чоловіка-воїна, свою батьківщину.
<span>Образ Ярославни належить
до найблагородніших і найдовершеніших жіночих образів у світовій літературі.
Великі людські почуття тонко підмічені і відтворені автором «Слова», витримали
випробування часом. Пройшовши крізь віки, Ярославна хвилює і сучасного читача
своєю моральною силою, благородством і чистотою.</span></span>
<span>Порядні люди поважають нас за наші чесноти, а натовп - за прихильність долі.</span>