Тема: зображення благотворного впливу приходу весни на ліричну героїню, яка занедужала.
Ідея: заклик бути оптимістом та жити в гармонії з природою.
Основна думка: «Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала».
Основний мотив: гармонійна єдність людини та природи утверджує оптимізм.
Композиція.
Експозиція: «була весна...».
Зав'язка: буяння весняної природи та самотність хворої ліричної героїні.
Кульмінація: заглянула «у вікно до мене» весняна краса.
Розв'язка: «моя душа ніколи не забуде того дарунку».
Колись перед людиною постала проблема. Як вимірювати цінності матеріального світу? Як оцінити працю та вартість вкладу людини у загальний добробут? Тоді людина винайшла гроші.
Як і більшість людських винаходів, гроші – це велике добро та велике зло водночас. Спершу розглянемо їхні позитивні риси. За допомогою грошей людина може забезпечити себе житлом, їжею, одягом та іншими необхідними речами. Їй не потрібно все робити самій. Так, програміст виконує свою роботу, яка йому до душі, а одяг та їжу купує в кравця та повара.
Коли людина має багато грошей, в неї так само багато можливостей: подорожувати, навчатися в кращих університетах, покращити свою зовнішність за допомогою пластичної операції тощо.
Саме тому, що гроші забезпечують численні потреби, багато людей вирішують, що для життя потрібні лише гроші. І вони присвячують своє життя матеріальним цінностям. Гроші поступово затьмарюють їхній розум. Потрібно заробити більше, працювати без відпочинку… А ось є нагода «обдерти» ближнього! Треба скористатися цією нагодою, адже вона вигідна!
Людина заради грошей іноді стає здатною на злочин, здатною ризикувати здоров’ям, щастям, волею заради грошей. А родина, кохання, дружба, доброта, порозуміння з оточуючими людьми – все це відсувається на задній план. Або ж взагалі відкидається. Спитаєш: навіщо? Відповість: так гроші потрібні! Оце хочу купити, оце та оце. Адже у всіх воно є! Або навпаки, цього ще ні в кого немає…
А тепер спитайте того, хто втратив через гроші здоров’я або сидить у в’язниці, чи варті були гроші їхніх втрат. Він скаже: ні, але тоді я про це не подумав…
Люди забувають, що гроші є благом, коли вони служать людині, а не навпаки. Гроші мають бути для людини, а не людина для грошей! Людині даний не один лише матеріальний світ. Є також світ духовних цінностей. Світ доброти, віри, моральних принципів, кохання та поваги до інших. І я вважаю, що ці два світи рівноцінні. Неможливо в суспільстві прожити без грошей. Але зосередитися на самих грошах - це все одно, що відрубати собі одну руку або вкоротити життя наполовину.
<span>
</span>
Олекса Стороженко
«Скарб» скорочено
Жили собі чоловік та жінка. Усього в них було доволі. Свого сина єдиного
вони шанували й пестили, особливо мати. Усе, що забажає, виконували, не
давали й пилинці впасти.
Доріс Павлусь до парубка, зробився гладким та опецькуватим, тільки руки в
нього білі й ніжні, бо ніколи роботи не знали. Чоловік картав жінку —
навіщо такого лінивого виростили, що з ним буде, як їх не стане. Мати
відповідала, що на все воля Божа.
Якось Павлусь уночі розвередувався — захотів меду. Мати побігла по селу
шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед
занедужала мати, й не стало її. За нею й батько пішов.
А Павлусеві все одно добре. Стали за ним доглядати наймит і наймичка, що
їх господиня просила колись. Щастя, як горох, так і сипалося на
парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою.
Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на
вечорниці йти.
Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили
попросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не «хотів і сказав,
що як Бог дасть, то й у вікно вкине.
Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий
хорт. Вирішили взяти його на дрючок та й укинути Павлові у вікно заради
жарту. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як посипляться дукати!
Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павло сказав, що це йому Бог у
вікно вкинув, як він і казав.
Щастя не залишало Павлуся. Знайшлася хороша дівчина, одружилися вони,
народилися у них гарні діточки.
Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? Є такі, що звуть щасливими
таких, як Павлусь, котрі увесь свій вік ні про кого й ні про що не
дбають; таких, які мають багато грошей і стережуть їх, як Рябко на
ланцюгу. А по-моєму, той тільки й щасливий, хто другому не заздрить,
кого Бог благословив на добрі діла. Заздрять декотрі щастю Павлуся, а от
стати б ним і не хотіли.