Експозиція
Зав'язка
Розвиток дії
Кульмінація
Розв'язка
Ответ:
Мудра казка Прочитав я нещодавно казку про сина, який врятував батька від передчасної смерті. А трапилося це так. Колись старих людей, які вже нічого робити не могли, спускали на лубках у провалля: щоб дарма хліб не їли. А один чоловік дуже любив свого батька і, не виконавши жорстокого закону, заховав його в хліві. Невдовзі у тих краях трапився недорід. Батько й порадив синові пересіяти поле, взявши снопи зі стріхи. Довго дивувалися люди багатому врожаю, а коли довідались, що порадив чоловікові батько, то перестали старих вивозити на лубках. Шанували до самої смерті, тому що батьки мудрі, життям биті. Ця казка примусила мене задуматись над тим, як ми ставимося до старших. Колись їх шанобливо називали на «ви». Але, на жаль, трапляються випадки, коли хлопчик чи дівчинка не поступаються місцем людям похилого віку у транспорті, не поспішають допомогти бабусі піднести важку валізу, забувають привітати рідних зі святом. А все через те, що комусь не трапилася казка про вдячного сина, яка вчить повазі до старших.
Объяснение:
главное иметь фантазию
Найкраще в житті, що дає змогу збагнути, що ти живеш – це твої вчинки. Не завжди ти робиш правильно, але все одно прагнеш до добрих дій, як би не було при цьому важко. Навіть зла людина прагне до добра, хоч якби не ховалася за маскою байдужості та негативу.
Одне прислів`я каже : «Зле тому, хто добра не робив нікому». На мою думку це й справді так. Адже зробивши добру справу, не тільки добре тому хто отримав, а й тобі на душі світлішає . Та не завжди людина розуміє позитивні вчинки, може к неї не було поряд потрібної людини котра б навчила його цьому. Але вчитися ніколи не пізно.
Гарні вчинки не завжди повинні бути глобальними, адже достатньо буває поступитися комусь місцем у транспорті, чи навіть зробити звичайний комплімент знайомій людині, або просто почати свій день з посмішки, це вже великий крок. Роблячи добрі справи пам`ятай, що вони до тебе повернуться, як бумеранг, це стосується також злих вчинків. Як кажуть, на добро добром й відповідають. Та не завжди так трапляється в житті, але люди завжди вірять в найкраще. Напевне саме віра в краще робить людину людиною.
Небольшая повесть, рассказ
«Сто тисяч» — перша п'єса, написана І. Карпенком-Карим. Цей твір започаткував появу комедіографа-сатирика, який розвінчував сільських глитаїв, висміював їхню жадобу до збагачення.
П'єса написана на реальних фактах. Узявши за основу відомості про шахраїв, які у Єлисаветграді продавали фальшиві гроші, І. Карпенко-Карий намалював типовий образ «стяжателя», глибоко розкрив його характер.
Центральний персонаж — Герасим Калитка, сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Постійно спостерігає за наймитами, бо все здається, що вони багато їдять і мало працюють. Калитка заздрить усім, хто має більше багатства, не вірить, що вони досягли цього чесною працею. Він сам заради грошей ладен чортові продати душу. Зважившись на незаконний вчинок, Герасим Калитка пробує обдурити досвідченого шахрая. Зрозумівши, що його перехитрили, Калитка намагається повіситися, бо не може пережити втрати п'яти тисяч карбованців.
Чітко і послідовно показує І. Карпенко-Карий, як кожний крок, кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядковані здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями.
Крім Герасима Калитки, драматург яскраво змалював ще двох персонажів, копача Банавентуру та селянина Савку, які теж мріють про гроші, збагачення, скарби і достаток.
Спочатку п'єса мала назву «Гроші». Саме під такою назвою І. Карпенко-Карий надіслав її до цензури, звідки дуже швидко одержав відповідь: «К представлению признано неудобным». Після деяких змін і переробок комедію було дозволено поставити на сцені під назвою «Сто тисяч».
Драматург залишив невелику спадщину, але його творчість, особливо комедія «Сто тисяч», — найбільше досягнення української класичної драматургії XX століття.