Уважний читач розумів, що сім’я Кайдашів — не типова модель селянської родини, адже викликає закономірний осуд односельців. Проте в явищах, як змізерніння людської душі, консерватизм й відсталість селянства, письменник вбачав загрозу для української нації морального і духовного убозтва. Тож порушив цю проблему в соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім’я», прагнучи справити на читачів моралізаторський вилив. Написано повість у річищі поетики реалізму. Ці прикмети реалізму знайшли своє втілення у творах Нечуя-Левицького. сучасний літературознавець Ростислав Міщук наголошував: «Письменник у своїх повістях 70—80-х років детально показавши змізерніння особистості, домінування Кайдашів, старосвітських батюшок й матушок переважно егоїстичних характерів, відсутність глибоких життєвих ініціатив, котрі б давали широкий простір думкам й почуттям. Оце поглинання людини побутом сприйнято було б Нечуєм-Левицьким як велика загроза людській індивідуальності». У «Кайдашевій сім’ї» письменник заговоривши не лише про занепад споконвічно високої ролі батька в українському суспільстві, не лише показавши зло, яку оселилося в людському серці і дало страшні плоди, Віктор Полтавець. Ілюстрації до повісті «Кайдашева сім’я»
лише вдався до змалювання контрастних пар літературних героїв, щоб увиразнити типові образи українських селян, а і, попри сатиричність художнього тексту, показавши, слова літературознавця Володимира Панченка, «людей, котрі не сміються», адже щирого сміху, козацького, ментального, в повісті практично немає: «Твір «населений» дуже серйозними, навіть похмурими людьми. Лише інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря і Кайдашиха якщо і сміються, то хіба що зі злістю. Їм не дуже до сміху, оскільки смердоті — учасники великої родинно-побутової війни, якій немає кінця».
Звісно, Нечуй-Левицький разом із художніми персонажами сміється крізь сльози, адже показує руйнування традиційних підвалин життя українського селянства, моральний занепад й духовну деградацію поневоленого народу.
У творі чітко окреслено місце подій. Семигори — не плід творчої уяви, а добро знайомий письменникові населений пункт, адже в дитинстві Івась часто гостював у родичів із цого села, знавши багатьох місцевих тіток й дядьків, неодноразово зустрічався із членами сім’ї Мазурів, котрі мешкали на кутку Солоному біля церкви і прославилися неспокійною вдачею, постійними колотнечами у родині. Сім’я Мазурів, які по-вуличному звали Кайдашами, й стала прототипом сім’ї літературних персонажів у побутово-сатиричній повісті. Запозичив із реального життя письменник і злощасний пагорб, на якому часто ламалися вози. Навіть прізвище сватів Мазурів — заможних Довбишів — зберіг, а їхню язикату дочку теж переніс у повість, змалювавши скору на розправу Мотрю, та ще і для увиразнення примхливої вдачі наділив її «серцем із перцем».
Повість «Кайдашева сім’я» не лише соціально-побутова, а і сатирична. як зауважуває літературознавець Ніна Крутікова, «комічні дії Кайдашів, зображені Нечуєм-Левицьким із теплою, співчутливою посмішкою, аби «зсередини», із самого добро знайомого й близького селянського середовища... Головне ж для письменника не «сміх зазаради сміху», а вірність життєвій правді. З серії кумедних подій виростає реальна й трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яку потрапило із кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин».
Події відбуваються у сільській місцевості.Один із позитивних героїв це жінка Герасима(Параска)
Вона любила свого чоловіка і не хоче щоб в нього були проблеми,але він не розумів цього і навіть хотів її вдарити.Тому він такий злий на перший погляд.
<span> Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. </span>
<span><span>Напевно, не можна дати однозначного визначення щастю, так само, як і любові. Саме коротке з них пролунало в кінофільмі “Доживемо до понеділка”: “щастя – це коли тебе розуміють”. Я думаю, подання про щастя для кожного різне. Комусь для цього досить наїстися, комусь – зірвати банк, комусь – купити гарну річ, комусь – дістати бажану книгу, комусь – вилікувати захворіла тварина й т.д. Все залежить від матеріального благополуччя і якості моральних цінностей кожного індивідуума. Я можу подивитися у вікно, побачити сонце, почути птахів, що щебечуть, – і хвилі щастя накочують на мене.</span><span>Жити й почувати потрібно щодня, щоб наприкінці життя не сказати: “У мене було сіре й нудне життя! Мені нема чого згадати й розповісти”. Іноді щастя буває непомітним, воно тихо дрімає в тобі й неголосно співає. Це дивні миті, і їх потрібно вміти вистежити, виявити. З таких крихітних кусочків і складається вітраж нашого життя.</span> <span>
</span></span>
Українська «химерна проза» <span>Химерна проза стала досить помітним явищем у потоці української літератури 70-80 pp. XX ст. Можна окреслити умовно певні «крайні точки» цього явища: від роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» 1958 р., до творів В. Шевчука «Дім на горі» та «На полі смиренному» (1983), охоплюючи широкий простір справді неординарних спалахів — В. Земляка «Лебедину зграю», «Левине серце» П. Загребельного, Є. Гуцала «Позичений чоловік...», «Оглянься з осені» В. Яворівського.</span>Термін «химерний» з’явився в 1958 р. разом із романом з народних уст О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця». На той час це — єдиний твір, у якому наскрізним, центральним елементом поетики була саме умовність. Уже з перших сторінок роману О. Ільченка читач потрапляє в химерну атмосферу, де діють Господь Бог, святий Петро, безсмертний козак Мамай, Чужа молодиця (тобто Смерть), з усіма казковими героями трапляється безліч дивних, часом фантастичних пригод. Оповідь ведеться від першої особи. Це нагадує казку, де відчувається присутність автора, іронічного сучасника, який оповідає в розважливій формі про якісь давноминулі події. Гумор і безліч його відтінків (тонка іронія, сарказм, карикатура, бурлеск і травестія, гротеск) виступають основоположними принципами.Після роману О. Ільченка була перерва в 13 років, а в 1971 р. В. Земляк ніби відроджує це явище, хоча химерною свою дилогію «Лебедина зграя» та «Зелені Млини» він не називає, це уже критики активно використовують цей термін.Суть найпоказовіших рис, які дозволяють об’єднувати окремі твори в химерні полягає в особливостях оповідної манери, де завжди присутній всюдисущий, іронічний, усезнаючий оповідач, тобто бачимо тяжіння до особливостей усного мовлення, простежуємо перехрещення різних планів бачення, що зумовлює складні стилістичні ефекти — хронологічну непослідовність у викладі матеріалу, зміну тональностей — від комізму до глибокої лірики й драматизму, а то й трагізму, загальну романтичну піднесеність, композиційну розкутість, вільні комбінації з часом, власне часові маніпуляції.Український химерний роман завжди ставився в контекст інших літератур, зокрема романів Гарсіа Маркеса, Ч. Айтматова, Н. Думбадзе, Й. Друце, В. Василаке, А. Бела, Ю. Ритхеу, В. Сангі тощо.<span>Витоки химерного роману сягають іще «Енеїди» І.П. Котляревського, яка утвердила в українській літературі нові принципи художнього освоєння дійсності, народний світогляд. Близькими є також «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, «Марко у пеклі» О. Стороженка, «Співомовки» С. Руданського, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя. При всій різності цих творів, співзвучності знаходимо у високому синтезі набутків народної творчості з літературними прийомами, в осмисленні фольклорного світобачення. Отже, ми можемо говорити про національні витоки, власне підґрунтя химерної прози, яка не була запозичена. Це явище являє собою синтез національних фольклорних набутків і літературної традиції. Тому найвідповіднішим цьому явищу є і сам термін «химерний».</span>Химерна проза — письмо, насичене міфологічністю, філософськими роздумами, художньою умовністю.Ознаки химерної прози:1. Використання міфів.2. Міф не має хронотопу.3. Присутність химерних образів.<span>4. Межа між світом реальним та ірреальним стерта.</span>