<span><span>Наша дума, наша пiсня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава Слава України! /Т. Шевченко/Усна народна творчiсть — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пiсня, якiй свiт дав найвищу оцiнку. Використання вiкового досвiду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи вiд Котляревського, ми можемо побачити в їхнiх творах яскравi зразки народної мудростi, цього невичерпного й справдi цiлющого для художника джерела.Фольклор бере свiй початок ще з тих часiв, коли не було нi писемної лiтератури, нi письма взагалi. Усна народна творчiсть слугувала народу для власних потреб, як-то: колисковi, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитинi любов до народної творчостi, надати їм зразки моральної норми поведiнки, сформувати естетичнi смаки.Протягом столiть напруженої боротьби за нацiональне i соцiальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас лiричну поезiю — думи та пiснi. Цi перлини народної творчостi не втратили i нiколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них вiдбито свiтогляд народу на кожному етапi його iсторичного розвитку, його морально-етичнi погляди, естетичнi смаки.Основний пафос дум — оспiвування ратних подвигiв українського народу, проповiдування здорової суспiльної та сiмейної моралi. Герої таких дум, як "Втеча трьох братiв iз города Озова", "Отаман Максим Старий", "Iван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович", стали вже загальновiдомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарi спiвали цi думи в українських мiстах та селах, несучи людям звiстку про подвиги, вiщуючи про новi битви та подiї визвольної боротьби.Iсторична пiсня, як i дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрiв народнопоетичної творчостi, хоч завжди була цiлком самостiйним жанром. Iсторичнi пiснi були покликанi зобразити страждання людей, коли палали мiста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких вiдомих iсторичних пiснях, як "Зажурилась Україна, бо нiчим прожити", "За рiчкою вогнi горять", "В Цариградi на риночку".Сюжети нашої минувшини, оспiванi в народних пiснях та думах, невмирущi, вони — вiчнi. Саме тому українськi письменники намагалися використати їх для створення не тiльки iсторичних, але й художнiх творiв. Завдяки їм вiковий досвiд народу й досi передається з уст в уста наступним поколiнням.</span></span>
<span> Коли я дочитала роман «Айвенго» я навіть засмутилася. Ось роман лежить на столі і вже дочитаний. Що залишив він у мені? <span> </span>Часи змальовані в романі дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них неначе ці герої-реальні знайомі. Ревека-одна з головних героїнь роману. Надзвичайно вродлива гурія, з блиском<span> </span>очей причарувала усіх хто дивився на неї. Шляхетні обриси брів, гарний орлиний ніс, білі, мов перлини зуби, та густі хвилі чорного волосся, що дрібними кучерями спадало на чудову шию, легкий серпажок з найрозкішнішого перського шовку, розшитий<span> </span>по червоному полю немов живими квітками-все це робило її справді чарівною. <span> </span>Ревека – дочка старого єврея Ісака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла не знаючи ні в чому відмови, ви ж розумієте, що їй потрібна велика сила волі, знання щоб вижити в цьому жорстокому світі. Вона навчилася лікувати, допомагати всім хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу і не знайшовши його віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ревека лікує й допомагає страдникам. Та незважаючи на численні багатства батька-чужинка прецтавниця нації, яку зневажають, її може образити простий йомен чи раб. «Ніхто не наважився виявити жаль до полонянки, боячись щоб його не запідозрили у співчутті до євреїв» - тільки вдячний лицар взявся<span> </span>виконати її доручення. <span> </span>Хоча героїня наділена автором найкращими рисами, але прірву яку розділяє її з Айвенгом залишається нездоланою і додає роману більшої достовірності і життєвості. <span> </span>Образ Ревеки допомагає глибше розкрити характери головних героїв, «облагороджує» жорстокий світ. <span> </span>На мою думку Ревека най романтична героїня роману. <span> </span>Остання сторінка роману перегорнута. Але я неначе й досі в полоні далеких часів. А славетна Ревека гадаю назавжди залишиться у моєму серці.</span>
Жар Птиця це неймовірний птах! Я б хотів побачити його на власні очі. Напевно я б не зміг відвести погляду від нього. Мені дуже цікаво як вона виглядає, чи велика, які у неї крила !
<span>Байка Л. Глібова розповідає про Жабу, яка, побачивши Вола, захотіла ти такою великою, як він. Заздрість примусила її надиматися, поки ! луснула, хоч подруга й застерігала її про небезпеку. Це алегорична картина, яка висміює людей, що прагнуть досягти того, що виходить межі їхніх можливостей. Причому йдеться не про щось необхідне, суспільно корисне, а про звичайні забаганки. Автор у кінці виводить мораль: треба жити так, «як милосердний Бог дає», тобто відповідно до своїх можливостей та здібностей. Байка побудована у формі динамічного діалогу, з емоційно забарвленою лексикою (голубонька, одубіла та ін </span>
1Кожен народ має своє історичне минуле. 2Молодь повинна знати своє минуле, за що боролись їх предки 3.Важливість ролі минулого 4.висновок: я вважаю, на мою думку,звідси бачимо