Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.
<span>З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. </span>
<span>Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан... </span>
<span>У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський. </span>
<span>Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. </span>
<span>У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно. </span>
"Батьківщина"
Найдорожче для кожної людини місце те, де вона народилася, де народилися її батьки – тобто Батьківщина. Саме тут людина почала ходити, розмовляти, вчитися справедливості, доброти, посадила першу квіточку, вперше побачила веселку.
Для мене такою землею є Україна – найкраща країна у світі. Я люблю свою країну, її степи, ліси, гори, села і міста, її народ. Тепло рідної домівки зігріває за сотні кілометрів. Людина у чужій країні зможе жити, працювати, але завжди тужитиме за батьківським домом, за рідною мовою. Удома усе здається кращим і природа і люди. Тож не дивно, що в розлуці зі своєю Вітчизною людина почувається незатишно.
Я вважаю, що ми повинні бути гідними дітьми своєї Вітчизни. Батьківщину не обирають, вона як мати, завжди одна.
В стране Сльозолий правил царь Плакса. У него было три дочери - тошнота, Вай-Вай и Плакота и три сына Плаксун. Целыми днями они плакали. Царь повелел плакали и все дети в стране, потому что он любил их слезы пить.
Несмотря на запрет смеяться, к детям приходил добрый дядя Лоскотон и веселил их. По Лоскотоном гонялись царю охранники, но никак не могли поймать. Царь Плакса пообещал тому, кто поймает Лоскотона, отдать свою дочь в жены. Был у царя капитан Макака, который очень хотел стать царским зятем. Он подстерег Лоскотона и поймал его.
Во дворце собрались играть свадьбу. Но здесь в тюрьму, где сидел Лоскотон, пришли батраки и рабочие и освободили хорошего веселого человека. У царя в это время был пир: все скакали и от счастья горько плакали, потому что это радость у них такая. И вдруг - Лоскотон! Прыгнул к царю на трон, начал его щекотать, и Плакса так расхохотался, что даже лопнул от смеха. Царю дети убежали в чужие края, а страна и живет весело и по сей день.
Онегин отверг Татьяну.Мягко намекнув,что он ей не подходит.
Двое хлопчаків врятували лося, а їх дядько вбив тварину та хотів підкупити племінників.