Рідний край – це місце, де я народився, місце, яке мені дуже дорого. Мені дорогий рідний край, тому що я тут народився, перший раз почав ходити, говорити, вчитися. Тут я вперше пішов до школи, в перший раз святкував день народження, Новий рік та інші чудові свята. Тут мої родичі, моя сім’я, друзі, знайомі, з якими я проводжу дуже багато часу, і з цими людьми пов’язано багато приємних вражень.
Я впевнений, що у кожної людини є приємні і хороші спогади про рідний край. Рідний край – особливе місце, все тут рідне, знайоме. Люди, що народилися в одному краї і що зустрілися в іншому місті або країні, щиро раді зустріти земляка, навіть якщо його не знають.
Природа тут особлива, не така, як в інших місцях . Мій рідний край гарний у будь-яку пору року. Влітку мені подобаються зелені простори полів і лугів , восени – золотисті березові гаї, а взимку – білі замети і сніжинки, що повільно летять до землі, хуртовини і іскристий на сонці сніг. Кожна квіточка знайома, кожна стежинка, і навіть не хочеться нічого зривати, знаючи, що це росте на рідній землі.Природа рідного краю – це не тільки краса пейзажів, але ще й стан душі, надзвичайно гостре відчуття справжньої Батьківщини, яке кожна людина трепетно зберігає в собі довгі роки. Безтурботність долин і полів, велична гордовитість лісів, неспішні річки і дзеркала озер, мінлива волелюбність моря – всі ця природна краса воістину прекрасна.
П Прийшла весна. Від лагідних сонячних промінців оживає природа.Від сонячного тепла тануть сніги і біжать дзвінкими струмками.
Ось з-під землі з'являються тоненькі зелені листочки, З кожним днем вони потрохи підростають. Ось між ними з'являється блакитна голівка. Вона граційно розкривається і вже до сонечка посміхається тендітний пролісок. Кожен перехожий мимоволі милується його незрівняною красою.
Пролісок--дуже гарна весняна квітка.
У творчості Тичини, митця глибоко самобутнього, пристосуванство до тоталітарної системи призвело до втрати поетичного таланту.
Серед п'ятнадцяти поем П. Тичини найфундаментальнішою є поема «Сковорода», яка писалась майже впродовж всього життя поета (починаючи з 1923 р. до 50-х років). Така увага до постаті Сковороди не випадкова, адже мандрівного поета Тичина ввансав своїм духовним батьком. Проте на відміну від Сковороди, який не прийняв від світу ролі «стовпа неотесаного», Тичина проміняв свій поетичний дар на портфель чиновника.
Проте поетична творчість раннього Тичини і Тичини революційної доби свідчить про величезний талант, який дійшов до нащадків і вражає їх своєю неперевершеністю .
Перші вірші Тичини, датовані 1906-1908 pp., відзначаються недовершеністю форм і змісту. Але серед них є маленька перлина — «Блакить мою душу овіяла». Поетичні твори, що передували першій збірці, відзначалися соціальною тематикою. Молодий автор розповідав про злиденне життя як своєї сім'ї, так і всього народу, засуджував імперіалістичну війну. Серед перших публікацій є кілька оповідань Тичини, які засвідчили обдарування прозаїка, які, на жаль, він пізніше не розвинув.
Але збірка «Сонячні кларнети» явила читачам сформовану творчу особистість.
Мальовничою, сповненою ніжності й чуйності постає у віршах П. Тичини українська природа — така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. Тому вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918 р.) став подією величезної ваги в українській літературі. Всі твори збірки сповнені сонячною вірою в життя, людину, в рідний край. Збірка мала шалений успіх і вмить прославила автора. І сьогодні вона є одним з унікальних і наймузичніших творінь у світовій поезії, бо поєднала в собі поетичний ліризм із національним та соціальним прозрінням.
Уже ці перші твори Тичини були дуже схвально прийняті критикою. Збірка «Сонячні кларнети» стала тим явищем в новітній літературі, яке не мало аналогів ні в російській, ні у західноєвропейській літературах. Поезія Тичини несла в собі музичність особливого типу. Вона була не прикрасою, а принципом світобачення.
Багато поетів і до Тичини інструментували лірику вишуканими асонансами, алітераціями, внутрішнім римуванням. Особливої вправності у цьому досягли символісти як західноєвропейські (П. Верлен, А. Рембо), так і російські (А. Бєлий, В. Брюсов, О. Блок) та українські (М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка). Тичина ж обрав для звучання своєї поезії кларнети — глибокі та ніжні інструменти, здатні відтворити будь-що — джаз, класику, естрадну музику.
Незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю раннього Тичини. Поет рано утвердився в думці, що поезія — це синтетичний вид мистецтва. Навіть заголовок його першої збірки підкреслював життєрадісний характер творів, вказував, що вони синтезують сонячне тепло й світло з музичними ритмами життя, які єднають людину з природою. У віршах цього періоду можна побачити, як зорові образи чергуються зі слуховими: звук подається «забарвленим», колір — «озвученим». Кожна поезія Тичини зі збірки «Сонячні кларнети» — це розгорнута метафора, яка тонко передає мелодію слова і трепет душі.
У поезії «Арфами, арфами...», крім музичних образів,, створено неперевершений зоровий образ-символ молодої весни. Цей твір перегукується з віршем М. Вороного «Блакитна панна», проте між цими творами є багато відмінного. У Миколи Вороного наявний зовнішній опис Весни, яка «лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах»; вона нагадує «Блакитну панну». Поезія ж Тичини прочитується як багатогранне і святкове сприйняття особистої весни і весни нації: молодості, буяння сил, надії, тривоги, сподівання злету, перемоги. Тичина пройняв твір весняною, урочистою, сонячною мелодією, знайшов вишуканий ритмічний малюнок. За вишуканими тропами (метафоричними епітетами, порівняннями) постає персоніфікований образ прекрасної дівчини, до ніг якої схиляються і квіти, і прозорі дощі, і громи, і веселки.
<span>У символічному образі дівчини-весни закладене оптимістичне передчуття випробувань і тривог, які постануть перед українською нацією. У творі Тичини ніби струни обізвались під вправною рукою музиканта. А потім мелодія полилась у наростаючому темпі: «Золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними...».</span>
Жив на світі тигр. Та був він самотнім. Через хижацьку натуру він ні з ким не спілкувався. Він вважав, що кожен хижак має бути суворим та непідступним. А для того, щоб ніхто до нього не приходив, гарчав на кожного, хто проходив поряд. Проте одного літнього дня в його хату завітала маленька дівчинка Марічка. Як же здивувався тигр, коли маленька дівчинка не злякалась його!
Вона сказала, що їй дуже шкода, що у нього немає друзів і принесла йому чарівний напій. Дівчинка була чарівницею. І як тільки тигр випив зілля, то перетворився на добродушну кицьку. Тепер ніхто міг його не боятися. Проте побувши у чужій подобі, тигр зрозумів, що потрібно залишатися тим, ким ти є. А набути справжніх та вірних друзів можна навіть якщо ти хижак. Бо друзі завжди цінують тебе не за зовнішність, а за внутрішні якості. Перестав тигр гарчати на всіх та з’явилось у нього чимало товаришів, у тому числі і дівчинка Марічка.