Мені дуже сподобався розділ як Павлуша та Ява поїхали до Києва до тітки на місяць!
Твір «Вітька+Галя» насичений різноманітними
фразеологізмами – лексико-граматичними єностями 2х і більше слів, які мають за
традицією відтворюваний зміст. Наприклад:
<span> - не вішай носа. Значення: не журись.двічі не вмирати, а раз – не минувати. Значення: людина неминуче вмирає
один раз.</span><span>
- людина смерті в вічі дивиться. Значення: людина усвідомлює близьку
смерть.
- швендяєш по хаті, як на цвіту прибитий. Значення: ходиш сумний,
зажурений, задумливий.
- водила за носа. Значення: обманювала.
- швидка, як вогонь на сухій соломі. Значення: дуже швидка та спритна
людина.<span>
- З чужого похмілля голова
тріщить. Значення: коли переймаєшся за чужі проблеми. </span>
- що в мене на думці, то в тебе на язиці. Значення: коли у людей
сходяться думки.
- колючі, мов два остюки. Значення: щось дуже колюче або гостре. </span>
Ответ:
Із великою любов'ю змальовує І. Франко образ дівчини Мирослави у повісті "Захар Беркут". Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців. Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо "Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів".
Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців.
Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.
<span>люблю напасти на
лісов джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини.і
люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. і
люблю восени по коліна ходити в листві. коли так гарно червоніє калина і
пахнуть опеньки».• «я не дуєе кривлюсь, коли треба щось робити, охоче
допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки
гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і
зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і
не вважаю себе ледащом». я цього твора недавно вчив. прикольний</span>