Н. осінь, честь, міць, матір, совість.
Р. осіні, честі, міці, матері, совісті.
Д. осіні, честі, міці, матері, совісті.
Зн. осінь, честь, міць, матір, совість.
Ор. осіню, честю, міцю, матерю, совістю.
М. восени, в честь, в міць, у матері, на совість.
Осінь і зима нашого життя
Життя минає дуже швидко. Здавалось, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо дорослими... Але спливають дні, місяці, роки, непомітно відлітають у спогади дитячі літа, приходить юність, потім зрілість, а потому - і невблаганна старість.
Цю пору життя порівнюють з осінню і зимою - холодною, суворою, непоступливою, сумною...
Мені чомусь хочеться поговорити саме про старість. Навколо так багато літніх людей. Я бачу їхні очі. На жаль, вони не завжди ясні та веселі, частіше - сумні, сповнені тривоги, а інколи й безнадії. Це вражає, викликає співчуття, наштовхує на роздуми.
Найстрашніша річ - це самотня старість. Людина ніколи не зможе змиритися з нею. Виникає складне протиріччя між молодою душею і фізичною неміччю, що стає причиною глибокої трагедії особистості, особливо якщо поруч немає рідних і близьких людей.
У давні добрі часи люди жили великими сім'ями. Старенькі дідусі й бабусі завжди відчували себе потрібними: з ними радились, до їхніх міркувань прислухались. Старих людей оточувала малеча: онуки, правнуки... В українських родинах існували певні етичні норми в ставленні до літніх людей. Радість спілкування з дітворою допомагала їм легше переживати втому, нездужання. Скільки добрих і цікавих казок переказано бабусями, скільки лагідних колискових проспівано, скільки цікавих книжок прочитано!
Зараз, у наш непростий час, молоді сім'ї прагнуть самостійності, віддаляються від старих за будь-яку ціну, залишають їх наодинці з важкими проблемами, безпорадністю, спогадами...
Мені дуже подобається вірш В. Симоненка "Старість", де поет так схвильовано розповідає про біль старості, страх самоти. Немічний дідусь, вислуховуючи докори сина та невістки, мовчки терпить всі образи, аби тільки залишитися біля дітей, "умерти на землі батьків":
Все стерпить, хіба заплаче стиха,
Дивлячись на добрих малюків.
Все стерпить - докори, сором, лихо, -
Лиш би вмерти на землі батьків.
Звідки береться душевна черствість у ставленні до старих людей? Адже це порушення Божих заповідей, гріх, який карається такою ж самотою в життєву зиму. Над цим слід замислитися, бо життя минає так швидко...
Ответ: Усім відомий вислів з Євангелія "Не суди, і тебе не осудять" підказує людям, щоб вони не висловлювалися погано про інших, не коментували їхні вчинки. Кожен із нас приймає рішення самостійно і життя проживає так, як вважає за потрібне. Якщо людині потрібна порада, то вона про неї попросить. Ні в якому разі не потрібно за спиною або в очі критикувати когось, вказуючи на недоліки.
Особисто я не маю звички слідкувати за життям інших людей. Мене цікавлять власні вчинки та помилки. Саме тому у моєму товаристві мене не обговорюють і не дають непотрібні поради. Серед моїх знайомих є дівчина, котра часто плідкує про своїх подруг. Вона обговорює їхні вчинки з багатьма людьми. Вони ж, у свою чергу, відплачують їх тією самою монетою, адже інформація розповсюджується швидко.
На мою думку, інші Не мають права судити щось про Тебе. Це моє життя, і я роблю те, що хочу. Порадити чи відмовити мене від чогось можуть тільки мої батьки, яким я повністю довіряю свої бажання та переживання. Сторонні люди не знають мене з усіх боків. Мені би було неприємно, якщо вони би промивали мої кісточки.
Якщо людина не обговорює інших, то вони теж цього не робитимуть. Не потрібно розкриватимя чужим та довіряти їм найпотаємніше. Коли ти поводидиш себе обережно і не плідкуєш про інших, тобіцяючи комфортніше у суспільстві.
Объяснение:
