Осінь і зима нашого життя Життя минає дуже швидко. Здавалось, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо дорослими... Але спливають дні, місяці, роки, непомітно відлітають у спогади дитячі літа, приходить юність, потім зрілість, а потому - і невблаганна старість. Цю пору життя порівнюють з осінню і зимою - холодною, суворою, непоступливою, сумною... Мені чомусь хочеться поговорити саме про старість. Навколо так багато літніх людей. Я бачу їхні очі. На жаль, вони не завжди ясні та веселі, частіше - сумні, сповнені тривоги, а інколи й безнадії. Це вражає, викликає співчуття, наштовхує на роздуми. Найстрашніша річ - це самотня старість. Людина ніколи не зможе змиритися з нею. Виникає складне протиріччя між молодою душею і фізичною неміччю, що стає причиною глибокої трагедії особистості, особливо якщо поруч немає рідних і близьких людей. У давні добрі часи люди жили великими сім'ями. Старенькі дідусі й бабусі завжди відчували себе потрібними: з ними радились, до їхніх міркувань прислухались. Старих людей оточувала малеча: онуки, правнуки... В українських родинах існували певні етичні норми в ставленні до літніх людей. Радість спілкування з дітворою допомагала їм легше переживати втому, нездужання. Скільки добрих і цікавих казок переказано бабусями, скільки лагідних колискових проспівано, скільки цікавих книжок прочитано! Зараз, у наш непростий час, молоді сім'ї прагнуть самостійності, віддаляються від старих за будь-яку ціну, залишають їх наодинці з важкими проблемами, безпорадністю, спогадами... Мені дуже подобається вірш В. Симоненка "Старість", де поет так схвильовано розповідає про біль старості, страх самоти. Немічний дідусь, вислуховуючи докори сина та невістки, мовчки терпить всі образи, аби тільки залишитися біля дітей, "умерти на землі батьків": Все стерпить, хіба заплаче стиха, Дивлячись на добрих малюків. Все стерпить - докори, сором, лихо, - Лиш би вмерти на землі батьків. Звідки береться душевна черствість у ставленні до старих людей? Адже це порушення Божих заповідей, гріх, який карається такою ж самотою в життєву зиму. Над цим слід замислитися, бо життя минає так швидко...
<span>Зимові канікули були сповнені гарного настрою та незабутніх вражень. Я щодня ходила на прогулянки з друзям та цілковито віддавалася своїм захопленням. Я подивилась багато цікавих фільмів і прочитала декілька книжок. Окрім цього, я хочу сказати, що дуже люблю ходити у походи. Це захоплення я перейняла у своїх близьких друзів. Це дуже цікаво, тому що з кожною новою подорожжю я відкриваю для себе щось нове. На канікулах я вирішила зробинити невелику мандрівку за місто разом з родиною. Хоча було холодно, та я отримала багато вражень від зимових пейзажів та покаталася на лижах. Під час катання ми зустріли багато пташок, які з захопленям шукали у пухнастому сніжку поживу та лісову красуню - білочку.</span>
Рябко брехав всю ніч . Фабрика "Рошен" виготовляє найсмачніші конфети, які я куштував у своєму житті. Верховна Рада України знов видала закон, який повинні виконувати всі громадяни нашої країни. Вважаю найвидатнішими поетесами України Ліну Костенко й Лесю Українку. Дніпропетровськ - моє місто, моя батьківщина.
Весна днем красна, а на хліб пісна. Літом сякий-такий бур’янець, а хліба буханець —то й ситий чоловік. Чудний бублик: кругом об’їси, а всередині нема нічого. Звабиш калачем, не відженеш і бичем. Не для Гриця паляниця. Паляниця — хлібові сестриця. Паляниця — як пух, як дух, як милеє щастя. Яка пшениця, така й паляниця. Добра паска, як є ковбаска. Не тобі пеклася паска, та тобі досталось з’їсти.
Приказки: Без хліба половина обіда. Коли хліб на столі, то стіл — престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка. Ліпше свій хліб недопечений, ніж чужий перепечений. Люди — не татари, дадуть хліба і сметани. Бублик — не хліб. Мова мовиться, а хліб їсться. Мій татуньо між двома хлібами вмер: старого не було, а нового не дочекався. На чорній землі білий хліб родить. На пшеничний хліб — масло, а на вівсяний — голод. Житній хліб пшеничному калачеві дід.
Я б хотіла поїхати до столиці України - Києва. Там є багато чого цікавого. Різноманітні театри, пам'ятки, будинки. І звісно ж, головна площа. Всі міста України цікаві , але Києв особливий.