Вибачте, але я не пам'ятаю, але коли вони хотілі з Павлушею побудувати метро під свинарником вони говорили : "Родичам бесплатно,односельцям 2 копіки, а вчительці з математики 5 копійок!"
Рано Т. Г. Шевченко все життя тяжко відчував своє сирітство. Йому все життя бракувало<span>ся над її долею, над тим, яке місце посяде її кохане дитя серед людей. А щоб це </span>і ніч працювала вона, бідна вдова,І синові за три копиЖупанок купила,Щоб і воно, удовине,До школи ходило.<span>(«Сова»)</span>Кожна мати мріє про щасливе майбут…Материнська любов жертовна. Шевченківські героїні здатні цілком забути себе заради дітей. Роздягнені, голодні, старі жінки мандрують по різних землях, відшукуючи «діточок», що їх доля розкидала по далеких місцях. Син може забути матір, а вона ніколи його не забуде, до останнього подиху буде вірити, що зустріне, обніме свою дитину. І ця надія зігріває взимку самотню Сову, дає сили не просто вижити, а стати мудрою лікаркою героїні поеми «Відьма». Мати здатна в усьому обмежити себе заради дитини. Так, наприклад, мандруючи з малим сином, вигнана батьками Катерина (з одноіменної поеми) вимушена жебракувати. І отримавши якісь дрібні гроші, не хліб, не хустки собі купує молода жінка, а медяник для свого Івася. Особливе місце у Шевченківській галереї портретів матерів займає героїня поеми «Наймичка». Породивши сина, Ганна підкидає його заможним літнім людям, у яких немає дітей. Зрадівши, старі всиновлюють маля, а Ганна наймається до них служити. Привітна, роботяща, вона швидко стає своєю у господі, встигає поратися «і у хаті, і на дворі, і коло скотини». А найкраще доглядає малого Марка:А коло дитиниТак і упада, ніби мати:В будень і в неділюГоловоньку йому змиє,Й сорочечку білуЩо день божий надіває,Грається, співає. Марко дуже любить наймичку, шанує її, запрошує бути на його весіллі за матір, бо стара господиня померла. Вся сім’я: і Марко, і старий Трохим, а згодом і дружина Марка, і їхні діти – ставляться до Ганни, як до найближчої родички. Проте вона не користується цим і відмовляється брати участь у весіллі, часто ходить на прощу до Києва. Вона не може жити без сина та його родини і водночас не наважується сказати Маркові правду, бо за моральними нормами того часу така правда осоромила б її кохану дитину. Ганна весь час картає себе і лише перед смертю встигає сказати Маркові, хто вона йому. Так усе життя ця мужня жінка присвятила синові і, забувши себе, зробила все, щоб не засмутити його, щоб не заплямувати його долю, його майбутнє.Провідний для Шевченківської поезії образ матері підкорює читача своїм ліризмом, теплотою, ніжністю. Відчувається, що це найсвятіше для хати.Благословить дітей своїхТвердими рукамиІ діточок поцілуєВольними устами.
<span>Твір на тему: </span>Материнська любов жертовна<span> </span>
"Дере о міцне корінням, а людина - родом і народом", - говорить народна мудрість. Дійсно, дерево лише тоді м тиме розкішне листя, буйний цвіт, якщо буде отримувати цілющі соки із землі. А для людини таким життєдайним джерелом є рідні.
Для кожного важливо мати в житті надійну підтримку, тобто людей, які зможуть розділити і горе, і радість, допоможуть порадою і не вимагатимуть нічого у відповідь.
Зайди на другой сайт тут такого не будет
Объяснение:
Зайди на другой сайт тут такого не будет
Повторяю
АНАЛІЗ “INTERMEZZO” «Intermezzo» — імпресіоністична новела Михайла Коцюбинського, написана в 1908 році в Чернігові. Новела складається з 11 частин, що пов’язані образом митця — учасника й оповідача зображуваного; розповідає про його духовне одужання при зустрічі з природою. У творі порушено проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу. Проведемо аналіз “Intermezzo” Коцюбинського – визначимо жанр, тему та ідею, розглянемо сюжет та головних героїв новели. Аналіз “Intermezzo” Літературний рід: епос Жанр “Intermezzo”: новела Форма: монолог. Присвята кононівським полям Тема “Intermezzo”: зображення взаємодії митця і суспільства Ідея “Intermezzo”: утвердження думки, що людина щаслива лише в гармонії з природою, а митець відіграє важливу роль у суспільстві. Образи “Intermezzo” М. Коцюбинський визначає у новелі Інтермеццо, що не є за жанровою ознакою драматичним твором, назви дійових осіб: Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. (Оверко -“селянин”; Пава – “дворянин”, Трепов – “міністр внутрішніх спрів”) Зозуля. Жайворонки. Залізна рука міста. Людське горе. Але ці дійові особи — це засіб художньої умовності, застосований для того щоб дати читачеві ключ до розуміння складної образної мови природи та символічного змісту інших образів. Якщо є дійові особи, то має бути і сцена; нею виступає душа ліричного героя з її болями і радощами, з утомою і надією, вірою в перемогу світлих ідеалів. Через внутрішній етичний конфлікт між громадським обов’язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоції, переживання змальовуються ширші проблеми — соціального (митець і суспільство) та психологічного (переживання на межі душевних сил) характеру. Контрастно протистоять одна одній дві групи образів: «моя утома», «людське горе», «три білих вівчарки», «залізна рука города» і «ниви у червні», «зозуля», «жайворонки», «сонце». Конфлікт між ними створює ту багатозначність символів, які й дають уявлення про складні душевні процеси ліричного героя. Засіб контрасту відіграє також важливу ідейно-композиційну роль (місто й природа, краса природи й нелюдські умови життя селян). І думки, й сприйняття природи злиті в єдиний нерозривний потік переживань ліричного героя та його усвідомлення себе у світі й суспільстві.