Більше діла — менше слів.
Від теплого слова і лід розмерзає.
Відказ — не обух: ґулі не буде.
Вода все сполоще, а злого слова — ні.
Вола в'яжуть мотуззям, а людину словом.
Гостре словечко коле сердечко.
Давши слово — держись, не давши — кріпись.
До пива їсться, а до слова мовиться.
Добре слово варт завдатку.
<span> </span>
Іван Нечуй-Левицький — неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів, характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис.
У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького.
Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі сторінок повісті. Джерелом комічного, як правило, є якась невідповідність, життєва суперечність, наприклад, між метою і засобами її досягнення, формою і змістом, діями і обставинами. Сміючись над чимось, ми немовби підносимося над визначеними суперечностями, долаємо їх. Отже, на сторінках повісті «Кайдашева сім'я» сміх — це виклик безглуздості обставин, які формують самі для себе герої твору, що ведуть домашню війну. Саме цей сміх дозволяє читачеві піднестися над дріб'язковістю подібних обставин, уникнути їх, очиститися від життєвої скверни.
Письменник використовує різноманітні засоби творення смішного. Прослідкуємо, наприклад, за розмовою-грою між братами Кайдашами, в якій вони обговорюють риси дівчат. Уся ця розмова побудована на контрастах, несумісності смаків та уявлень про красу: «Доладна, як писанка» — «ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «повновида, як повний місяць» — «гарна... мордою хоч пацюки бий»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист» — «лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять». Дотепні словесні характеристики підкреслюють критичність погляду хлопців, вдалі поєднання порівнянь викликають сміх. Отже, ми спостерігаємо тут використання такого засобу творення комічного, як словесна характеристика, дотепний вислів.
Крім того, Нечуй-Левицький у змалюванні домашньої війни постійно вдається до змалювання комічних ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто вражаючі.
Так, наприклад, дуже яскравою є сцена, у якій Мотря з Кайдашихою б'ються за мотовило. Взаємна ненависть цілком опановує жінками, позбавляючи їх здорового глузду: «Молодиці стояли бліді, як смерть, і від злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило...»
Максим
Рильський: “Молюсь і вірю...”, “Коли усе в тумані життєвому…”,
“Солодкий світ!..”, “Запахла осінь в’ялим тютюном…”, «Яблука доспіли…»,
«Мова»
Різногранний творчий шлях. Приналежність до групи київських
“неокласиків”. Їхнє творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму
вірша. Філософічність, афористичність лірики поета, “прозорість” її
форми.
Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм,
сповідальність. Проблема прекрасного в поезії М.Рильського періоду
«третього цвітіння» («Троянди й виноград»). Рідна мова – духовне
багатство людини («Мова»).
