1.в)<span>Пісня про рушник
</span>2.а)<span>дороги до рідного дому</span>
<span>Я навчаюсь у школі і мені це подобається. Кожен день я пізнаю щось нове, кожен новий урок відкриває нові цікавинки про навколишній світ. У мене великий, дружній клас, я дуже люблю спілкуватися з друзями на перерві, обговорювати нові завдання та просто проводити час разом. Я дуже люблю канікули, проте завжди сумую за онокласниками та вчителями. Я знаю, що навчання у школі дає не просто знання, а й можливість вступити в бажаний університет та отримати цікаву професію.Я - школярка і дуже цим пишаюсь! (Не знаю для какого класса нужно сочинение, но вот такой вариант)</span><span />
Рідна земля, Батьківщина, рідний край... Як гордо звучать ці слова із вуст справжнього громадянина свої країни, патріота...
Я часто задумуюсь над тим, чим насправді для мене є мій рідний край: колискою, де зросла і де проходять мої роки, чи це спадок, який дістався мені від предків? Я знаю точно: для мене рідна земля - місце, де я можу знайти спокій душі і підтримку.
Чи люблю я свій рідний край? Так, звичайно! Ця любов особлива, трепетна і чиста, сов джерельна вода, адже свій початок вона бере з мого серця,вона в моїй крові, нею мене збагачувала мати годуючи своїм молоком.
Любіть рідний край, шануйте його! Ніхто не знає що може статися завтра, куди занесуть нас крила долі. Цінуйте кожну мить проведену на своїй Батьківщині адже вона в нас одна.
Людина- це перш за все творіння яке може відчувати добро і зло, ласку, любов. Якщо людина будь-яка, бідна чи багата, відчуває зло, егоїзм, заздрісь, то таку людину не назвеш хорошою. А якщо людина доба, привітна, ласкава, любляча- то її всі люблять і поважають. Але зараз настали такі часи що всі судять людину по її багатству, насправді це не правильно "Людина починається з добра, ласки , і великої любові" !
Ответ:
Із великою любов'ю змальовує І. Франко образ дівчини Мирослави у повісті "Захар Беркут". Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців. Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо "Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів".
Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців.
Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.