Бывший историк, отрекшийся от своего имени, написавший гениальный роман о Понтии Пилате. У Мастера на голове была черная фуражка на нём было вышито буква "М", эту букву вышила своими руками сама Маргарита.
Маргарита была очень красивой, умной женщиной у неё был муж, но она не любила его. Она любила только Мастера.
Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку «Пурпурові вітрила», сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.
Піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання — ось провідні теми його повісті. Нібито у головної героїні повісті-казки не було підстав сподіватися на краще: у Ассолі мати померла від злиднів, батько був змушений піти зі служби через те, що покарав мерзотника Меннерса, і заробляти виготовленням іграшок. Але на шляху дівчинки зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме «назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям». Вразлива дівчинка повірила у цю обіцянку з такою силою, що врешті-решт ця мрія перетворилася на дійсність, хоча більшість мешканців Каперна вважали її напівбожевільною. В Ассолі наче жили дві особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Вона жила не буденністю, а мрією про кохання, «нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості», — пише про Ассоль Грін.
Така відданість надії знайшла, нарешті, розуміння, і, хоча ніби нічого казкового не було в тому, що закоханий романтик Грей, дізнавшись про мрії дівчини, що справила на нього сильне враження своєю чистотою, гармонійністю та схожістю на «чарівне художнє полотно», купив пурпурову тканину для вітрил. Сама ситуація здіснення мрії є незвичайною та чарівною, але не нереальною: якщо одна людина кохає іншу, то в її змозі перетворити життя на казку, а таке бажання виникає лише тоді, коли кохання є справжнім, тим, що дарує, а не забирає усе собі. Та й Ассоль своєю відданістю, вірним чеканням, заслуговувала на кохання.
- Якщо не втрачати надії, будь-яка мрія може з часом здійснитися — стверджує нам своєю поетичною казкою письменник. Але для цього почуття мають бути глибокими, чистими і справжніми.
Усе можливе в цьому світі! Головне — вірити...
Лизу Карамзин назвал бедной, потому что у нее тяжёлая судьба: она лишилась отца, трудится, чтоб прокормить себя и мать, испытала несчастную первую любовь. Также Лиза бедная, потому что она крестьянка.
Ответ:Василий Егорыч Князев является чудиком в глазах окружающих его людей. Это обычный житель деревни, который кажется простым и очень искренним. Чудиком его называет супруга. Он постоянно попадает в неловкие ситуации, с ним то и дело что-то приключается. Долго ожидает Чудик встречи с братом, с которым не виделся уже много лет. Но вот досада - супруга брата его очень недолюбливает. Василий Егорыч старается сделать женщине приятное, и расписывает детскую коляску. Но сноха лишь злится. Тогда Василий понимает, что ему в доме не рады. И собирается прочь. Василий Егорыч - человек добрый, открытый, общительный и простой. Но из-за этой простоты он бывает непонятым, отчего страдает одиночеством. Чудик живет по зову сердца, не страдает притворством и делает все по велению души.
Объяснение: