Але звірі не підходили, і тільки Ведмідь, ледве-ледве переводячи дух, запитав: — А ти ж хто такий? — Приступіть ближче, я вам усе розповім, — лагідно і солодко говорив Лис. Звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не важилися. — Слухайте, любі мої, — говорив Лис Микита, — і тіштеся! Сьогодні рано Святий Миколай виліпив мене з небесної глини — придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив: «Звіре Остромисле! В звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів!» Почувши се, звірі аж у долоні сплеснули. — Ой Господи! Так се ти маєш бути наш добродій, наш цар? — Так, дітоньки, — поважно мовив Лис Микита. Нечувана радість запанувала в звірячім царстві. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіх голодних. <span>Знов радість, знов оклики зачудування і подяки. От цар! От добродій! От премудрий І Соломон! Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у Бога за дверми!
Бути президентом-веліка відповідальність.Адже потрібно дбати про всіх людей,а особливо про дітей. кожен президент будує школи,надсилає кошти на потрібність.Якби я була президентом я б купила новітні комп·ютери,замість книжок-електронні книги ,пристройі щоб швидко перевіряли домашнє завдання ,новий спортивний інвентар ,а також буду стежити чим годують дітей у йідальнях тощо. також бі забеспечила кожній сім·йі зарплату на яку вони могли б пойіхати за кордон та оздоровитися на морі. Ось ,що я зробіла коли була б президентом.
Колись я бачив зайчика. Він був такий пухнастий та сіро-білого кольору. В нього були дуже довгі вуха та маленький хвостик. На дотик він був як сніг, але теплий. Взимку я ледь розгледів його серед снігу.