Хтось з французьких класиків сказав, що праця — це задоволення. Брюсов називає її радістю. Марксисти стверджують, що саме праця створила людину. "Трудовые будни — праздники для нас", — співалося в одній радянській пісні. За всіх часів трудівник був шанованим членом суспільства, а ледаря, ледацюгу воно гудило. Релігія стверджує догму про працю "у поті чола свого". Але ніхто привселюдно не говорив, що людина трудиться заради грошей, заради свого матеріального благополуччя. Розуміли це, я вважаю, усі, але вголос якось не прийнято було про це говорити, вважалося ледве не соромітним. Це, мені здається, помилковий сором.
Звичайно, людина не повинна все життя працювати тільки заради грошей. Але от на Заході (а тепер часто й у нас) студент у вільний від занять час виконує роботу, до якої не лежить душа, щоб оплачувати своє навчання. Так, він працює заради грошей. Але ж і заради того, щоб у майбутньому працювати там, куди його покликало серце. Праця в тій області, до якої є схильності й інтерес, праця за велінням серця і розуму розкриє в людині всі її здібності, таланти, а може, і геніальність. Оцінка такої праці — не менш важлива обставина, ніж визнання її суспільної значимості, користі. І не слід приховувати від себе і навколишніх, що ти хочеш одержувати за свою працю більше грошей. Кожна праця повинна бути оплачена відповідно, інакше людина втрачає стимул до неї. Як здорово, коли робота — це не тільки спосіб добування засобів для існування. Улюблена робота — це так багато для людини! Улюблена — але не безкоштовна.
Гідна оплата праці дає людині можливість не думати постійно про хліб насущний, а зосередитися на підвищенні своєї кваліфікації, на вивченні досвіду колег, зрештою — на підвищенні свого інтелектуального рівня. Це вже справжня творчість у праці. Заради такого задоволення, щастя, радості варто працювати до сьомого поту.
Коли ми чуємо, що країну захлеснуло хабарництво, ми дружно обурюємося. Брати хабарі, як і давати їх, — це аморально, негідно. Але я нещодавно почув, що в лікаря-реаніматора дитячого відділення при пологовому будинку оклад 225 гривень. І не в початківця, а в того, що має за плечима десять років роботи. Від нього, його праці залежить найголовніше — життя немовляти. Я не буду засуджувати цього лікаря, якщо він не відмовиться від добровільної платні за працю від нескінченно вдячних батьків. За вимагання грошей у подібних і інших ситуаціях людський суд суворий. Та й не тільки людський.
І все-таки: заради чого працює людина? Заради того, щоб утримувати себе, свою родину, протриматися, так би мовити, "на плаву", або заради того, щоб реалізувати свої здібності, свої таланти, свої амбіції, навіть своє честолюбство? Я вважаю, що поштовхом, можливо, і є перше, але будь-яка людина все-таки мріє чогось досягти в цьому житті, розкрити свої здібності, показати, що вона не гірша за інших, що вона чогось варта.
<span>Образ Надійки:
</span><span>
Надійка здавалася йому кращою від усіх жінок. Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець лишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей. Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі. </span>
Образ Зоськи:На відміну від Надійки, яка для Степана Радченка уособлювала його минуле, його зв'язок з рідним селом, Зоська — це типова городянка. Зоська допомагає Степану утвердитися, адаптуватися у місті. Саме під час життя з нею Степан розвивався: почав багато читати, відвідувати виставки, музеї, театри, лекції, багато працював.Вони познайомилися, коли Степан купував лотерейний квиток. Зоська приваблює Степана своєю неприступністю. Степан захоплюється Зоською, бо вона жвава, невгамовна та непередбачувана. Він залицяється до неї, дарує їй квіти, цукерки, водить до кіно й театру. Степан робить її своєю коханкою, і Зоську цей статус пригнічує. Вона на межі зриву, бо Степан буває грубим з нею, а потім і зовсім рве з жінкою, фліртуючи на її очах з балериною Ритою - і це після того, як день тому пропонував Зосі одружитися. Жінка не витримує жорсткого розриву і наприкінці романа помирає.
Фразеологізми
Нічого очі мозолити—Без пам’яті летіли хлопці в глупу ніч—На серці неспокійно—Язики почали заплітатись—Стати як кістка в горлі—Вовка мов лизень злизав—Не навчився у Сірка очей позичати—Щелепа повільно поповзла вниз—Ковзнув поглядом—Встигнеш з козами на торг—Хлопцям довелося б непереливки—