Ми всі іноді кажемо неправду, брешемо, якщо бути точним. Людина дуже часто починає брехати, щоб сховати свої слабкості від інших та виправдати свої помилкові вчинки. Коли ми робимо щось не так, ми це відчуваємо, як і відчуваємо те, що наслідки нашої помилки будуть неприємними. Не кожен має достатньо мужності собі в цьому зізнатися та взяти на себе відповідальність за вчинок чи помилку. Як правило, людина вибирає найбільш легкий шлях – брехню в надії, що ніхто не побачить некрасивої частини її особистості.
Людське щастя-це коли ти рідко болієш. Коли в тебе є батьки, у інших дітей навіть батьків немає, тому ціни їх. Щастя не в грошах, але ж багаті люди теж плачуть, в них тако ж є горе. Люди не розуміють це.
Є прислів'я " на чужому горі, щастя не побудуєш", воно нам каже правду, це горе всеодно вернется до тебе.
Не обов"язково бути схожим на когось іншого. Треба залишатися собою. Треба мати свою думку, свою ідею. Не можна порівнюватися на когось іншого, якщо він в чомусь краще. Ти кращий в своїй справі. Найголовніша думка твору: завжди залишайся собою.
Я читала багато творів про дітей, але ті почуття, які збентежили душу після знайомства з оповіданням Є. Черкасенка «Маленький горбань», важко визначити одним словом. Тут — і співчуття до хлопчика з глибокими променистими очима, «що одсвічували далеко захованим смутком», і розпач від слів діда Антипа: «Яка там доля таким! і їхньою долею далеко не заїдеш». І захоплення неосяжною добротою душі маленького горбаня: «за великим Павликовим горбом діти ще не кміють побачити чудового серця його».
Дивно, але я чомусь зовсім не уявляла цього горба, який спотворив хлопчика, бо сонце його душі своїм промінням наче закривало цей горб. І починаєш розуміти, що потворна чи просто неприваблива зовнішність може ховати в собі справжні душевні скарби.
Сутичка двох дуже несхожих хлопчиків — слабосилого, вразливого Павлика-горбаня і задерикуватого верховоди хлопців Захарка — уявляється мені як сутичка добра і зла. І нехай боязкий і нерішучий Павлик набагато слабкіший за гнівного Захарка, але своєю душею він сильніший, величніший. Павлик проймається співчуттям і жалем до свого переляканого ворога, коли тому загрожує покарання від старо- ~ го дідуся Антипа. Тільки тепер Захарко прозріває і бачить прекрасне серце хворого хлопчика, його лагідність, щирість і чистоту почуттів.
Неначе усі найкращі якості людської душі зібралися у цій спотвореній природою дитині, щоб потім випромінювати добро. Добро, яке навчить людей бути уважними, співчутливими і лагідними один до одного.
<span>Я знаю, що хлопчик-горбань Павлик запам'ятається мені надовго. 1 не тільки своїм чистим і лагідним серцем, а й не вирішеним для мене питанням: «Чи зможе він таким залишитися на все життя, коли такі захарки будуть йому зустрічатися ще не один раз?»</span>
«ЄВШАН-ЗІЛЛЯ» АНАЛІЗ «Євшан-зілля» аналіз твору — тема, ідея, жанр, художні засоби, переказ, композиція, історія створення описані в цій статті. «Євшан-зілля» аналіз «Євшан-зілля» — поема Миколи Вороного, написана у Полтаві у 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам’ять. Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння. Жанр «Євшан-зілля»: ліро-епічний твір, поема. Тема «Євшан-зілля»: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина , який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за допомогою євшан-зілля. Ідея «Євшан-зілля»: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї. Основна думка: 1) щастя можна знайти тільки на рідній землі; 2) «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають». 3) Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати. Композиція «Євшан-зілля» • Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний «…зацурали, занедбали…». • Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за допомогою гудця повернути єдину дитину на Батьківщину. • Кульмінація: хлопець згадав рідний край за допомогою євшан-зілля. • Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому. Художні засоби «Євшан-зілля» епітети:слова гучні і мальовничі; пісня рідна, половецька, невпинна; вчинки войовничі; спів ніжний, колисковий любий, сильний, дужий; рідний степ, вільний, пишнобарвний квітчастий; край веселий: в землі чужій, ворожій; кохана дитина; вдача молодецька; походи молодецькі; він сидить німий, байдужий;чарівне зілля; метафори: оповідання зворушує почування, таїться пророкування;сну не знають його очі; кров’ю з серця слово точиться; виглядають очі; ти шугаєш соколом. Вовком скачеш порівняння: наче вітер у негоду, загула пісня, мов скажена хуртовина, мов страшні громи стогнали струни і той спів; Риторичні питання і звертання: Україно! Мамо рідна! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синів твоїх багато на степах твоїх зосталось? синоніми: зажурився, засмутився; улещає, намовляє; йде, приходить; шугаєш. Короткий зміст «Євшан-зілля» Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька. Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, якого, хоч він і був у неволі, оточили розкошами, і він став забувати рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином, і тоді він посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося дуже складним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий».