Людина» — багатозначне слово. Воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. У такому випадку де слово пишуть з великої букви — Людина...
Що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися Людиною? Одні скажуть — бути порядним і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: «Що потрібно? Нічого! Я маю руки, пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. А з великої букви чи з малої — неважливо. Яка різниця?» Відполімо: різниця дуже велика. Пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на Землі, але вони не можуть називатися людьми. Від тварин нас відрізняють не лише анатомічні ознаки, навіть не розвинений інтелект. Нас відрізняє людяність.
Чин мені подобається Павлусь? (За твором А. Чайковського «За сестрою»)
Українські автори неодноразово зверталися до теми козаччини, змальовуючи боротьбу козаків із татарськими нападами, або часи Хмельниччини, або ж найдавніші епізоди козацького життя. Напевно, такий інтерес до цього явища нашої історії викликаний унікальністю самого явища: Запорозька Січ була чи не першою демократичною системою в Європі, а характери та вчинки козаків стали основою численних легенд.
А. Чайковський створює захоплюючу повість у героїко-романтичному річищі. Автор оповідає нам про часи татарських набігів і про по-справжньому героїчну боротьбу козаків із ворогами. У центрі повісті — маленький хлопчик Павлусь, що вирішує будь-що визволити сестру Ганнусю з полону. Він стикається з трагічними подіями, сам потрапляє в полон, але все ж таки реалізує свій намір.
Найбільше мене вражає оптимізм і внутрішня сила Павлуся: він ніколи не втрачає віру в перемогу, не полишає надій, рухається до своєї мети. Мені здається, багато хто з його однолітків злякався б, але герой повісті одразу орієнтується в ситуації і наважується на рішучі дії. Навіть коли дорослі кажуть, що визволити Ганну годі й сподіватися, Павлусь вирушає до Криму сам. А ще мені дуже сподобалася кмітливість хлопця: він вигадує дуже цікавий план, щоб розшукати сестру.
Коли Павлусь потрапляє в полон, він вирішує вчити татарську мову та звичаї ворогів, бо це може допомогти йому в пошуках, але він також твердо вирішує не змінювати віри, що б не сталося. Така твердість переконань у хлопчика гідна поваги і захоплення!
Коли ж Павлусь із Ганною просять для себе волі, вони не забувають і про Остапа Швидкого — українця, що також потрапив у полон і не раз допомагав хлопцеві. Взаємодопомога, почуття вдячності, властиві Павлусеві, характеризують його як благородну людину.
<span>Поряд із хлопцем у творі діють звитяжні та сміливі козаки-запорожці, крім того, читач дізнається про звичаї та правила, що діяли серед козацтва. </span>Козаки також викликають у мене захоплення: старший брат Павлуся не жаліє себе, мужньо кидається в бій.
<span>А. Чайковський створює цікаву повість із захоплюючим динамічним сюжетом. Завдяки цьому творові я дізнався багато цікавого про історію України. Головний герой твору уособлює найкращі риси — чесність, сміливість, віру в добро. Мені здається, Павлусь може стати прикладом для читачів.</span>
Дві білочки
Українська народна казка Поділля
<span>Жили собі дві білочки у густому лісі у
дуплах. Однаково гарні, пухнасті, ловкі, риженькі. Тільки не однакової
вроди. Одна з них цілий день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді і
все складала у своїй хатинці. А друга була зовсім лінива. Цілими днями
гралася стрибала з гілки на гілку. А схоче поїсти — не журиться, бо
літом усюди їжі повно. То горіх, то жолудь, то корінці якісь. Погризе
того, іншого та знову скаче весела.</span>
Тим часом перша білочка наносила собі в дупло повно всілякої їжі.
Вже заздалегідь застелила свою хатинку мохом і сухим листям, щоб взимку
було тепло. Та й дверці приробила до свого дому.
Так пройшло літо, у одної білочки у праці, а у другої у іграшках.
Минула вже й дощова осінь, прийшла холодна зима. У лісі стало сумно і
пусто: ні листка, ні грибів, ні горішків, тільки голі дерева і сніг.
Сидить собі у теплому дуплі роботяща білка і гадки про біду не має. І
м’яко їй, і тепло, і їсти є що.
Не так жилося її лінивій сестрі. У її дуплі ні вікон ні дверей. І
навіть жодного горішка нема. Сидить бідна, голодна, замерзла, у клубочок
скотилася. Тут вона пригадала про свою сестру, та й думає собі: «Піду я
до неї, хай допоможе чим-небудь, у неї гори припасів. А літом їй
поверну».
Іде вона до сусідки і несміливо стукає у двері. Та глянула на нещасну напівмертву сусідку і все зрозуміла.
— Прошу сідай, саме на обід прийшла. Зігрійся трохи у моху, а я
принесу горішків, жолудів. А як хочеш, живи разом зі мною, мені так
сумно самій.
— Але я ж не заслужила на таку доброту.
— Нічого, тепер ти також будеш дбати так, як я, бо пізнала, що без праці нема добра. От будемо разом працювати і жити.
<span>І відтоді жили дві білочки разом. А найближчого літа лінива стала роботящою і принесла великі припаси харчів до спільної хати.</span>
Киев,царевна,царь,лютый,Никита-Кожемяка,ел,малолетние дети,берлога,разделил,кожи,утопил,женился,собачка,письма.