Назва твору: "Ой під вишнею, під черешнею"
Тема: розповідь про нелегку долю молодої жінки, яка була вимушена вийти заміж за старого чоловіка з розрахунку.
Головна думка: треба одружуватися з тією людиною, яку дійсно кохаєш.
Рід: лірика
Вид: родинно-побутова
Художні засоби:
Епітети(худ.означ.): вишневенький садок, старий дідуган, старії кості;
Порівняння: як із ягодою; як дуга;
Звертання: старий діду.
Протиставлення: спиш/плачу.
Звуконаслідування: кахи-кахи, хихи-хихи.
Ответ:
Рід літератури «Наталка Полтавка»: драма.
Жанр «Наталка Полтавка»: соціально-побутова драма (сам Котляревський називає її «малоросійською оперою»).
Тема «Наталка Полтавка»: зображення кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя.
Ідея «Наталка Полтавка»: втілення народного ідеалу української дівчини, її моральної краси; засудження лицемірства, крутійства, хижацтва сільської верхівки в образах виборного і возного.
Художній напрям «Наталка Полтавка»: поєднання ознак сентименталізму та просвітницького реалізму.
Герої «Наталка Полтавка»: Наталка, Петро, Терпилиха, Микола, возний Тетерваковський і виборний Макогоненко.
Композиція «Наталка Полтавка»: проста, події розгортаються плавно, природно, без зайвих сцен і картин. Твір складається із двох дій, кожна з яких поділяється на картини, а ті — на яви. У першій дії є сім яв, вона композиційно обрамлена піснями: починається і завершується піснею; друга дія має одинадцять яв і теж обрамлена піснями (усього у творі 22 пісні, починається «Наталка Полтавка» піснею «Віють вітри, віють буйні»). Усі яви написані у формі діалогів між двома або більше дійовими особами, зрідка трапляються монологи. Дія твору відбувається в одному полтавському селі.
Сюжетну дію п’єси рухає соціально-побутовий конфлікт (між Наталкою, бідною селянською дівчиною, і возним Тетерваковським, багатим паном, але нелюбим Наталці, який, користуючись своєю владою і матеріальним становищем Наталчиної сім’ї, претендує на роль її чоловіка. Саме цьому підпорядковані всі інші взаємини дійових осіб).
Експозиція: знайомство з Наталкою та її родиною, виборним, возним та інформація про те, що Наталка кохає Петра і чекає його.
Зав 'язка: сцени, з яких читач довідується про намір возного одружитися з Наталкою і бажання виборного Макогоненка прислужитися в цьому. Виникає конфлікт, зумовлений становою й майновою нерівністю в суспільстві, — зіткнення прагнень возного (одружитися) і Наталки (небажання цього).
Розвиток дії: розмова матері з донькою; виборний умовляє Терпилиху, щоб видала Наталку за возного; поява на сцені бурлаки Миколи, який стає потім посередником між Петром і Наталкою; Наталка подає рушники возному; повернення Петра і його розмова з Миколою.
Кульмінація: коли сходяться всі дійові особи й остаточно вирішується доля Наталки.
Розв’язка: благословення матір’ю Наталки і Петра; промовисті, афористичні репліки Миколи, виборного.
У композиції твору важливими є авторські ремарки, тобто пояснення драматурга щодо місця й часу дії, обстановки, вигляду персонажів, їхнього одягу, віку, поведінки, міміки, жестів, психологічного стану, інтонацій тощо. До композиційних одиниць п’єси слід віднести монологи, діалоги дійових осіб, у яких розкриваються їхні характери, а також пісні, які є самохарактеристикою героя. Тож композиція п’єси «Наталка Полтавка» доволі майстерна, напруженість розвитку дії весь час тримає читачів у пильній увазі, в неослабленому інтересі до кожної сцени, кожної дійової особи та її поведінки, хвилює їх. Певну композиційну роль відіграють у цій п’єсі ремарки (весь авторський текст у творі): вони здебільшого короткі, стислі, але влучні, виразні, зрозумілі.
Эм...я не очень задание поняла >_> Ну, если разницы нет, надеюсь это пойдет...
Думи мої, думи мої,
<span>Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..</span><span>Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—
Не сказали б на сміх...</span><span>Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи,—
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!</span><span>За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори,—
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,—
Бо дотепні... А я... а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова — немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!
А надто той, що дивиться
На людей душою,—
Пекло йому на сім світі,
А на тім...
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!</span><span>Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,</span><span>А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...</span><span>Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
</span>
Аналіз твору: тема, ідея, основна думка, епітети які є в творі, метафори, риторичні оклики та запитання, інші художні засоби. це все теорія літератури
Проблема служіння народові в
історичній повісті О. Назарука
"Роксолана"
Все на світі можна вибирати, сину.
Вибрати не можна лише Батьківщину.
В. Симоненко
Повість "Роксолана" писалася упродовж
кількох років — з 1918 по 1926 pp.
Головні герої повісті — Сулейман
Величний і дівчина-русинка Настя
Лісовські, дочка О Луки. Ці історичні
постаті жили на переломі Середньовіччя
й Нових часів. Український народ, на
думку істориків, переживав у цей час
найглибший занепад. Державність його
була зруйновано, він (народ) був
безпросвітною темною масою, яка в
тяжкій неволі коротала свій вік. І,
можливо, говорить О. Назарук, "на знак
того, що в українському народові все
ще криються великі здібності, Божа
воля видвигнула в тім часі одну жінку
як найбільшу жіночу постать світової
історії тієї епохи. Османська імперія
була багатою державою. Сулейман
Величний царствував 46 років. Мав
величезну армію (100 000 війська, 300
воєнних кораблів).
Після вступу на престол у війні проти
Угорщини ствердив себе здібним
вождем і ворогом християнського світу.
Здобув Бєлгород, воював з Австрією (у
тім поході йому товаришила його жінка
Роксолана, опустошив берег Італії.
Доходи його виносили біля 500
мільйонів аспрів щорічно. Дослідники
стверджують, що "силі його не було
рівня в цілім тодішнім світі". Мав
твердий характер, був відважний,
розумний і справедливий, даного слова
завжди дотримував. Любив молитву. Не
підлягав нікому, окрім Ель Хуррем.
Ця історична довідка допоможе нам
зрозуміти проблеми, які автор порушує
в повісті. Найбільш глибоко, на мій
погляд, розроблена у творі проблема
служіння народові. Розглянемо її на
прикладі окремих уривків.
До кімнати Хуррем зайшов монах літ
понад п'ятдесят. Поблагословив її
знаком хреста і заговорив рідною
мовою про справу, близьку рідній
(український) землі! Молода дівчина
знітилася: "Як вона, бідна невольниця,
може помогти рідному краєві, з котрого
вийшла, й народові, котрий мучився
там. Слухала уважно Івана, а в голові
снувалися думки. Сулейман, якого так
щиро покохала, володар трьох світів, є
ворогом правовірного люду, його
пращури руйнували українські церкви...
Чи можна це прощати? Важко, дуже
важко! Адже часто бачить окровавлені
голови людські. Дівчина згадала
Спасителя, який дав душі людини
свобідну волю вибору між добром і
злом, між вірністю і ламанням її. І тим
зробив ту душу подібною до себе. Якщо
Спаситель своє життя "во ім'я
царствування добра" поклав на вівтар,
то, може вона, Настя, дочка о. Луки
Лісовського — пароха при церкві св.
Духа — теж зможе віддати своє життя
заради спасіння народу, припинення
воєн, збереження православ'я?! Монах
сказав, що Мати Божа Воротарниця
прощає всі гріхи, окрім одного гріха
супротив мужа, а цей гріх прощає
церква Божа "по словам Христовим".
А ось другий уривок. Діалог між Настею
й Сулейманом. На запитання Сулеймана,
що вона зробила б, якби стала
володаркою всіх його земель, дівчина-
невільниця відповіла: "Я б будувала,
багато будувала б!".
Відповідала поважно, але так
переконливо, ніби він уже обіцяв гроші
на ті будови. Що ж мріяла залишити тут,
на далекій від України землі, полонянка?
Кухню для убогих, лічницю, купелевий
дім, школи для хлопців, бібліотеку, дім
для божевільних, мечеть.
Сулейман був вражений. Вона виростала
в його очах на дійсну султанку, і він
заговорив: "Ти маєш не тільки великий
розум, але й дуже добре серце, що не
забуваєш людей з країни, з якої
походиш".
Роксолана свою місію вбачала в тому,
щоб допомогти кожному незалежно від
національності її слуги ніколи не минали
ні греків, ні вірменів, ні італійців, ні
поляк, ні інших слов'ян. Усім роздавали
милостиню. Служба Хуррей уже
впізнавала її земляків, яких відпускали
на волю за її просьбою, і цим бідним
людям теж роздавала милостиню. "А
вони рідним словом подяку султанці
складали і сльозами прощали,
піднесеними руками благословляли".
Мати при зустрічі з дочкою розповіла
про свої митарства і про те, що
радувало материне серце.
Двоє людей-євреїв, які погодилися
організувати зустріч матері з дочкою,
так відгукнулися про Роксолану: "Файна,
дуже файна! біла, золоте волосся, сині
очі, подовжасте обличчя, малі руки, як у
дитини, і добре серце має, бо як іде, то
не минає бідних, навіть наших,
жидівських, хоч ми інша віра... Її карету
письмами закидають... А її слуги письма
збирають... Найменше письмо, навіть
подерте розглядають... Із-під землі
винного добувають, а невинному
допоможуть. Велику людяність Ель
Хуррем продемонструвала при зустрічі з
Сулейманом після приїзду матері.
Слухав чоловік кохану дружину, радів за
її добрі вчинки: "...о моя мила Хуррем,...
довго будеш прикладом і взірцем всім
дітям правовірним мослемів, як мають
шанувати своїх батьків і матерів!"
Хто ж вона, Роксолана? За змістом
написано твору може бути такий
висновок: Ель Хуррем розумна, добра
жінка, яка своїми вчинками довела, що
людина, де б вона не перебувала,
повинна залишатися людиною,
віддавати себе на службу людям різних
віросповідань, любити свою
Батьківщину, свій народ, шанувати його
культуру та традиції.