Сидить хитра баба аж на версі граба.
"Ой не злізу з граба! -дурить діток баба. -
Вловіть мені курочку рябую
А я подарую грушку золотую."
Всі три поети в своїй творчості часто торкалися тем, що пов`язані з етикою та філософією.
Максим Рильський та Микола Зеров належали у 20-х роках XX ст. до групи так званих українських "неокласиків". Неокласики використовували у своїй творчості форми та методи поетичного мистецтва минулих епох, зокрема грецької й римської поезії. В своїх поезіях неокласики широко використовували міфічні та символічні образи. Вони називали себе естетами і протиставляли себе романтизму і народництву, тим самим відмежовуючись від післяреволюційної "пролетарської культури", яку вважали вульгарною та примітивною. Звісно, це не сподобалося владі, і багато українських неокласиків були репресовані. Неокласики були часткою того шара української інтелігенції, яку тепер називають "розстріляне відродження".
Євген Плужник теж був репресований в ті жахливі часи. Плужник був поетом-експресіоністом, тому йому була притаманна виразна емоційність та суб’єктивне світобачення. Сучасні літературознавці називають Плужника співцем гуманізму. Не були йому чужі і філософські роздуми. Наприклад, поезія "Для вас, історики майбутні..." була написана в жанрі медитації - це жанр ліричної поезії, де автор розмірковує над глибокими екзистенціальними та онтологічними проблемами та робить філософські узагальнення. У цьому творі Плужник торкається таких глибоких філософських питань, як жертовність в ім’я майбутнього, трагізм існування людини в складні часи. Поет пише, що майбутнім історикам дуже просто буде писати "рядки холодних слів" про часи громадянської війни, бо на відстані все здається зрозумілим та простим. Але для людей, що жили в ті часи і проливали у боротьбі свою кров, це було єдине і неповторне життя.
Мотивами життя і смерті, невлаштованості людини у світі пройняті такі його інші медитації, як «Там, де полягли вони за волю», «І вийшов на поле, а поле — мертве...», «Люблю в уяві декілька сторінок» та інші. Лідер київських неокласиків Микола Зеров мав багатющу ерудицiю, неабиякий естетичний смак i поетичний хист. Вiн наполягав на бережливому ставленні до культури минулого, без чого, він вважав, неможливий подальший розвиток поезії та письменництва. Сучасників Зерова вражали його майстерність, вишукана мова та глибоке проникнення у філософську сутність буття.
Максим Рильський приєднався до неокласиків в 20х роках. Він досконало володів технікою віршування, тобто був віртуозом-версифікатором. Він писав сонети, катрени, секстини, рондо, терцини. Але головним для поета завжди був зміст твору, і серед головних ідей поезій, написаних в той час, були любов, добро, краса.
Індивідуальний поетичний стиль Рильского характерізується винятковою музичністью, мелодійністю вірша, багатством ритмічних та інтонаційних ходів, а таклж багатством тропів — алегорій, метафор, порівнянь, персоніфікацій. Максим Рильский бую дуже ерудованою людиною і добре знав класичну літературу, тому він широко використовував літературні та історичні асоціації, що надає його поезіям особливого колориту. Він широко використовував у віршах образи-символи, наприклад, відомі образи троянди й винограду: «У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне».
Таким чином, можна зробити висновок, що ці три поети в своїй творчості торкалися філософських питань, і кожен робив це в своїй неповторній манері.
Захар Беркут - се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. ..А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки. Коли було настане час, між зеленими святами а святом Купайла, Захар Беркут з своїм наймолодшим сином Максимом іде на кілька неділь у гори за зіллям і ліками. Правда, чисті та прості звичаї тодішнього народу, свіже тухольське повітря, просторі та здорові хати і ненастанна, та зовсім не надсильна праця - все те вкупі хоронило людей від частих і заразливих хороб. Зате частіше лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут...
<span>...Життя лиш доти має вартість,- говорив він частенько,- доки чоловік може помагати іншим. Коли він став для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб!" Ті слова - то була провідна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що він робив, що говорив, що думав, те робив, говорив і думав він з поглядом на добро і хосен інших, а поперед усього громади...</span>
