Всі три поети в своїй творчості часто торкалися тем, що пов`язані з етикою та філософією.
Максим Рильський та Микола Зеров належали у 20-х роках XX ст. до групи так званих українських "неокласиків". Неокласики використовували у своїй творчості форми та методи поетичного мистецтва минулих епох, зокрема грецької й римської поезії. В своїх поезіях неокласики широко використовували міфічні та символічні образи. Вони називали себе естетами і протиставляли себе романтизму і народництву, тим самим відмежовуючись від післяреволюційної "пролетарської культури", яку вважали вульгарною та примітивною. Звісно, це не сподобалося владі, і багато українських неокласиків були репресовані. Неокласики були часткою того шара української інтелігенції, яку тепер називають "розстріляне відродження".
Євген Плужник теж був репресований в ті жахливі часи. Плужник був поетом-експресіоністом, тому йому була притаманна виразна емоційність та суб’єктивне світобачення. Сучасні літературознавці називають Плужника співцем гуманізму. Не були йому чужі і філософські роздуми. Наприклад, поезія "Для вас, історики майбутні..." була написана в жанрі медитації - це жанр ліричної поезії, де автор розмірковує над глибокими екзистенціальними та онтологічними проблемами та робить філософські узагальнення. У цьому творі Плужник торкається таких глибоких філософських питань, як жертовність в ім’я майбутнього, трагізм існування людини в складні часи. Поет пише, що майбутнім історикам дуже просто буде писати "рядки холодних слів" про часи громадянської війни, бо на відстані все здається зрозумілим та простим. Але для людей, що жили в ті часи і проливали у боротьбі свою кров, це було єдине і неповторне життя.
Мотивами життя і смерті, невлаштованості людини у світі пройняті такі його інші медитації, як «Там, де полягли вони за волю», «І вийшов на поле, а поле — мертве...», «Люблю в уяві декілька сторінок» та інші. Лідер київських неокласиків Микола Зеров мав багатющу ерудицiю, неабиякий естетичний смак i поетичний хист. Вiн наполягав на бережливому ставленні до культури минулого, без чого, він вважав, неможливий подальший розвиток поезії та письменництва. Сучасників Зерова вражали його майстерність, вишукана мова та глибоке проникнення у філософську сутність буття.
Максим Рильський приєднався до неокласиків в 20х роках. Він досконало володів технікою віршування, тобто був віртуозом-версифікатором. Він писав сонети, катрени, секстини, рондо, терцини. Але головним для поета завжди був зміст твору, і серед головних ідей поезій, написаних в той час, були любов, добро, краса.
Індивідуальний поетичний стиль Рильского характерізується винятковою музичністью, мелодійністю вірша, багатством ритмічних та інтонаційних ходів, а таклж багатством тропів — алегорій, метафор, порівнянь, персоніфікацій. Максим Рильский бую дуже ерудованою людиною і добре знав класичну літературу, тому він широко використовував літературні та історичні асоціації, що надає його поезіям особливого колориту. Він широко використовував у віршах образи-символи, наприклад, відомі образи троянди й винограду: «У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне».
Таким чином, можна зробити висновок, що ці три поети в своїй творчості торкалися філософських питань, і кожен робив це в своїй неповторній манері.
Меткость русского фольклора феноменальна и поразительна. Сказано в XVIII веке: „От трудов праведных не поставить палат каменных“. (Леонид Крайнев-Рытов
Нельзя просто повторять фольклор<span>. </span>Фольклор<span> - это кладовая, из которой нужно </span>брать<span> для сегодняшнего дня. (</span>Михаил Светлов)
Фольклор приятней слушать иногда, чем выскочек, раскрученных по блату. (Георгий Александров)
<span> Добрий день, шановний Яремо! Нещодавно я прочитав поему «Гайдамаки», яка мене зацікавила та дуже вразила. У цій поемі ви стали моїм улюбленим героєм. Я був вражений вашою мужністю та рішучістю. Також мене вразила ваша любов до Батьківщини, за яку ви боролися до останньої краплі крові. Мене вразило те, що ви пройшли через ряд метаморфоз: від покірного раба до народного месника. Чесно кажучи, я не очікував того, що після такого покірного життя ви схаменетеся та почнете боротьбу проти жорстоких панів.
Також мене здивувала ваша щира любов до Оксани. Ви так сильно любили її, що пішли навіть на війну щоб її визволити. На вашому місці я, мабуть, вчинив так само, бо позбавлення людини кохання – це вчинок, який не можна пробачити. Тож це було останньою краплею вашого терпіння, після чого ви перетворилися на лютого та хороброго месника.
Ще мені подобається, що все закінчилося щасливо: ви повінчалися з Оксаною та стали Залізняку як за сина.
Також, мені подобається ваша самовіддача та рішучість у битві, у якій ви проявили себе справжнім героєм та образом свободолюбивого народу. Мене вразив ваш сильний дух та грізна сила.
Мене цікавить питання: чи змогли б ви стати народним месником, якщо б не вкрали Оксану? Чи пішли б ви до гайдамак без цієї «останньої краплі»? Та чи змогли б придбати такий сильний дух та незламну хоробрість?
Ви запам’яталися мені як людина з великою душею , сильним духом та надзвичайною мужністю. Мене вразили ваші героїчні вчинки та душевні емоції. Отже, ви стали для мене ідеалом патріотичної та щиро люблячої людини.</span><span> )))))))</span>
Давным-давно на горе жил злой дракон. Рядом с этой горой находилась деревня. Жители очень боялись дракона, поэтому каждый год приносили ему жертву. Однажды в эту деревню попал путешественник. Звали его Марко. Юноша оказался в этой деревне именно в тот день, когда жители должны были принести жертву. Марко узнал от жителей про Дракона и пообещал помочь. Он отправился к горе, а вместе с ним и девушка, которая должна была быть жертвой. Девушка показала ему дорогу и остановилась у входа в пещеру. Марко понял, что дракон внутри. Он зашёл. В центре пещеры, окруженный алмазами лежал дракон. Существо зарычало на Марко и откинуло в сторону. Путешественник нащупал в воде меч. Он воткнул его в дракона. Монстр закатил глаза. У входа в пещеру ждала Марко девушка. Она была счастлива видеть его целым. В деревне все обрадовались и устроили пир.