Не ясно, можно задать вопрос по русски? Этой книги в России нет, тебе не помогут извини.
Если нужно нарисовать рисунок, то вот примеры.
Простите на украинском языке не знаю, поэтому пишу на русском языке.
Наймити никак ,родителей. Павлуся умерли. Мать из за того что он захотел мёда среди ночи,а папа от тоски
«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі. В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу: Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. Ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну». Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду. Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним. Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. З порадою бути вірним у своїй палкій любові рідній Україні звертається поет до юнака: Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну! Палким закликом-заповітом завершується високопатріотична поезія В. Сосюри: Всім серцем любіть Україну свою,— І вічні ми будемо з нею.
Продовжуючи традиції Т.Шевченка і Лесі Українки, Олександр Олесь у цьому вірші звеличує рідне слово, яке допоможе пробудити історичну пам'ять нації.<span> За жанром це - медитація, історико-філософське осмислення ролі рідного слова, загалом митця в історичній долі народу.</span><span> Три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолого - звертання ліричного героя до рідного слова. Анафоричне " О слово рідне!" увиразнює не тільки композиції єдності, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У його серці виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам'яство співвітчизників.</span> Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети : Ураїнське слово уподібнюється "скутому орлу", тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як "співочий грім батьків моїх", а тепер "дітьми безпам'ятно забутий". <span> <span> Ідея вірша</span> випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу.</span><span> Зображуючи поетичний образ неповторної краси укр.мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо : " О слово! Будь мечем моїм!\ Ні, сонцем стань!\ Вгорі спинись,\Осяй мій край і розлетися\ Дощами судними над ними."</span><span> Образ меча в Олеся пергукується з емблемою апостола Павла, в якого він символізує меч духовний:" Меч духовний є слово Боже". Автор переосмислює цей образ, воєднуючи в ньому духоне і творче начала, слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості.</span><span> У річищі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного простору - сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), що очищають рідний край від зла і стнуть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово - символ безсмертя народу.</span>
