Тому що передається дух народу через віки, можна дізнатися про традиції предків та зберігати народність, аби не зникла мова та культура.
<span>З дитинства Леся Українка любила історію. її приваблювала доба мужніх воїнів, лицарських турнірів. Але більш за все вона поважала силу духу, справедливість. Тому її цікавили не таємничі принци й королівни, не пихаті переможці, а ті, хто навіть під загрозою емер ті не хотів здаватися. Можливо, саме в них вона вчилася великої мужності, яка потім так потрібна була їй у житті, щоб боротися з власною недугою та різними негараздами. </span>
Чарівні казки<span>” – це не </span>тавтологія<span>, а </span>особливий різновид<span> народних </span>казок<span>, у яких </span>якнайкраще збереглися<span> обряди, </span>звичаї<span> та </span>світогляд<span>наших </span>пращурів<span>. Сюжет </span>великої групи<span> таких </span>казок розгортається навколо героїчної боротьби<span> головного персонажу над злими силами, що </span>гнітять<span> людей, тому </span>такі казки називають<span> також </span>героїчними<span>.
</span>
«…Був кремезний козак літ тридцяти. Одягнений у широчезні, як море, червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка була подерта і замащена… Жилаві руки з п’ястуками, мов довбеньки. …Згинав залізні штаби, а коня підіймав поперед себе, мов барана». (Семен Непорадний, сторожовий козак.)
