Терпкий застояний холод - постiйний i такий, що не проходить. Скам'янiло-бузкове небо - однотонне без теплих кольорiв - лише холодний тьмяний, який тисне.
Пригоди гномів. Знайомство<span>У старому і дуже великому лісі, де жило багато різних тварин, а дерева у спекотний день перетворювались на велетенські парасольки, що не пропускали промінчики вниз.І лише на галявинах, де дерев не було, яскраво світило сонечко, даруючи лісовим мешканцям своє тепло.От біля однієї великої галявини ріс старий дуб, але він ще залишався могутнім деревом.Саме там і влаштували собі домівку брати-гномики. Хатинка була невеличкою, але вигляд зовні мала дуже охайний. Всередині ж було лише кілька кімнат - кухня, вітальня і спальня. Ой, а ще велика комора, де брати тримали свої запаси.Всі вони мали цікаві імена.Найстаршим братом був Боркотун. Ні, він не був злим братом, ае все йому не подобалось, у всьому він бачив якісь вади, ось тому й називався він Боркотуном.Далі йшов брат Пихатий. І ця риса його характеру не була б такою поганою, але пишався він лише собою.Наступний брат - Бешкетник. Ох, і непосидющий він був! І дня не проходило без його витівок.Четвертим братом був Лінивець. Цей на відміну від інших міг цілими днями спати і нічого не робити.Молодший брат Нечупара ніколи не мився, а одяг його не прався місяцями. Щоб уникнути неприємного запаху, брати раз у місяць обливали Нечупару відром води з голови до ніг. Добре, що поруч був невеличкий струмочок.не пощастило і двом наймолодшим братам бути добрими. Одного з них звали Прожорою, а іншого - Жаднюгою.Та, як би це не здавалось дивним, всі вони уживались.Ну, іноді бували якісь маленькі суперечки, але це нічого не значило.</span><span>
</span>
Книги-це розум, навчання.Вони вчать нас і допомагають.Вони можуть багато чого на показати і розказати.Сучасне покоління не хоче читати хоче тільки телефон,інтернет і так далі,але ми не розуміємо,що якщо ми не будемо читати ми не будемо нічого знати і нам буде важко. Тож книги допомагають тим,що вчать нас жити.
Тим що у вiршах-небелицях розказуэться про щось казкове! Так само й у казцi! Усе видуманне, казкове.
Вранці я прокинувся на диво рано - яскраве сонячне світло набридливо пробивалося крізь тоненькі завіси. Невдоволено бурмочучи, я потягнувся, встав з ліжка і почимчикував до величезного вікна. За холодну зиму його рама геть розм'якла та де-не-де пропускала тоненькі потоки холодного вітру. Я давно вже казав мамі, що час поставити нові вікна в будинку, та весь час чув одну відповідь: "в нас немає достатньо грошей".
Я вже хотів завішати штори, та мимоволі поглянув у вікно.
- Господи, скільки я спав? - скрикнув я.
Ще вчора ввечері надворі простелявся невеликий шар снігу, дерева похмуро перекривали сіре небо, а зараз весь сніг кудись зник, небо стало ясне, безхмарне. Біля самого фундаменту яскравіше звичайного світився зеленню мох, чорна земля відблискувала сонячні зайчики своїми калюжами та струмочками. Таке відчуття, наче за ніч природа нарешті згадала, що вже квітень і час влаштовувати весну. Я посміхнувся.
- Мамо, ти це бачила? - крикнув я в дверний прохід до сусідньої кімнати.
- Що вже трапилося? - спросоння спитав тихий голос.
- Йди сюди.
Через кілька хвилин мама вже підійшла до мене, засапана, в старому білому халаті, все ще тремтячи від легкої прохолоди.
- Мамо, дивись, - показав я їй на вікно.
Мама довго зачаровано дивилася на пробуджене подвір'я. Вперше за стільки місяців вона посміхнулася.
- Сподіваюся. що з весною і наше життя стане кращим, - сказала вона мені і обійняла.
- Обов'язково, мамо.
В школу я тоді не пішов - занадто багато справ було в дворі. Весна - це не тільки пробудження всього живого, це ще й численні клопоти. Допомагаючи мамі в садку, розпушуючи землю, я знайшов навіть три проліски. Якщо тато повернеться скоро з війни, я їх йому обов'язково подарую...А він повернеться - я це точно знаю, бо в таку весну не може бути нічого поганого, тільки щастя та радість.