Оезія — це не «кращі слова в кращому порядку», це — вища форма існування мови.
<span>Й. Бродський </span>
<span>Рукописи не горять. </span>
<span>М. Булгаков </span>
<span>Прославимо поетів, у яких один бог — красиво сказане, безстрашне слово правди. </span>
<span>Максим Горький </span>
<span>Література вилучена із законів тління. Вона одна не визнає смерті. </span>
<span>М. Салтиков-Щедрін </span>
<span>Твір, який читають, має теперішнє; твір, який перечитують, має майбутнє. </span>
<span>О. Дюма-син </span>
<span>Що сталося б з літературою, якби справа її не захищалася? У нас є свій касаційний суд — це майбутнє. Щасливий той, хто може постати перед ним. </span>
<span>О. Бальзак </span>
<span>У письменника тільки і є один учитель: самі читачі. </span>
<span>М. Гоголь </span>
<span>...У душі кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією. </span>
<span>М. Некрасов </span>
<span>Засміятися добрим, світлим сміхом може тільки лише глибоко добра душа. </span>
<span>М. Гоголь </span>
<span>Сатира — канчук, ударом обпалить. </span>
<span>І. Гончаров </span>
<span>Годі побудувати щось словом, коли те саме руйнувати ділом. </span>
<span>Григорій Сковорода </span>
<span>Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється, ожива, Як їх почує! </span>
<span>Тарас Шевченко </span>
<span>Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна і правдива, Мов Господа слово. </span>
<span>Тарас Шевченко </span>
<span>Наша мова — то і є одежа нашого духу, або ще краще — яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що думаємо-гадаємо, того, що ми зовемо духом або душею. </span>
<span>Панас Мирний </span>
<span>Як много важить слово, Одно сердечне, теплее слівце! </span>
<span>І. Франко </span>
<span>Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! </span>
<span>Леся Українка </span>
<span>Не поет, у кого думки не літають вільно в світі, А заплутались навіки в золотії тонкі сіті. </span>
<span>Леся Українка </span>
<span>О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним. </span>
<span>Олександр Олесь </span>
<span>Як не горю — я Не живу. Як не люблю — я не співаю. Але цього я ще не знаю, Бо завжди я — як полум'я. </span>
<span>П. Тичина </span>
<span>Якщо вчуєш жарт, шукай в ньому приховану правду. </span>
<span>О. Довженко</span>
Благородство Федька і
підлість Толі.
Федько врятував Толю, допомігши йому з крижини вибратися на берег. А
потім, бачачи переляканого Толю, може, вперше збрехав, взявши на себе
вину.
Толя ж тулився до матері, яка милувала його і жаліла. Він сказав, шо
Федько штовхнув його на кригу. Через Толю покарали безвинного Федька,
через Толю Федько застудився і помер. А Толя ше у бідної Федькової
матері виманив чижика.
Моє ставлення до хлопців.
Мені подобається Федько своєю правдивістю, відвертістю, готовністю
прийти на допомогу у скрутну хвилину. Шкода, шо він помер. А байдужий до
чужого горя безсердечний і брехливий Толя живе.
Дорослі допитливі розуми всі шукають істини і не помічають її у себе під носом. Але варто їм всього-лише трішки задуматся і озирнуться і відповідь поруч. Але вона не так вже проста, як здається. Давайте оглянемося разом! Коло та навколо весело і безтурботно росте молодшого покоління. Саме діти - ці маленькі крихытки щастя - є найбільшою наукою. Особливо чудово, коли маленьке усміхнене сонечко смикає тата чи маму за рукавчик, і серйозним голосам питає: "а чому кропива пече?" або "навіщо котові вуса?". А? Не відповісте? Ото ж бо ж, ви б навіть і не подумали! А тепер і вам цікаво! Ось так, відповідаючи на питання, батьки заново вчаться бачити світ під новим кутом і в нових фарбах. Поміркуймо ще. От приміром, розумні та кмітливі дорослі придумали техніку різну, електроніку, машини і т.д. Вони думають, що генії, підкорювачі світу ... А немає. Вони за телевізорами не бачать природи, в якій, допитлива дитина шукає собі пригод і натхнення для наступних питань. Подивимося ще глибше. Дорослі розучилися любити. Ну звідки вони взяли ці свої вигоди та ідеали? Хіба важливо це будь-якій маленькій людинці, з набитими кишенями цукерок, яка при вигляді щирої посмішки вже відчуває красу<span>Ⓐ</span>.
Я вважаю, що дитинство великого поета не було безтурботним. Він навчався в школі, де за кожну провину вчителі карали дітей різками. Та не довго тривала Тарасова наука. Спочатку померла мати, а потім батько. Йому довелось служити козачком у дяка, а потім він потрапив в прислуги Енгельгардта. Він мусив зарабляти на хліб, тому виходу не було. Отже його дитинство посприяло подальшому життю. Про своє дитинство Тарас Шевченко часто згадував з сумом своїх віршах.
