Слово о полку Ігоревім – велична пам’ятка генію нашого народу. «Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури. Із «Слова…» ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. У поемі невідомий нам автор з великою майстерністю змалював мужніх захисників Руської землі від половців у XII столітті. Коли читаємо поему, в нашій уяві виразно постають мужні предки – оборонці Руської землі. З якою любов’ю автор малює їхні образи! З усього видно, що він глибоко любить рідну землю. Серед усіх персонажів поеми на першому плані ми бачимо хороброго князя Ігоря та відважну дружину, з якою він вирушив у похід проти ворогів. «Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка культури східних слов’ян, живе джерело трьох братніх літератур – української, російської, білоруської. Із «Слова…» ми дізнаємося про життя наших предків, про їхню величну боротьбу з різними нападниками. Боронити Руську землю від половців було найголовнішим завданням князів руських XI-XII століть. В основу сюжету «Слова…» покладено розповідь про невдало завершений похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в союзі з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Святославом на степових кочівників-половців. Похід відбувся навесні 1185 року. Після першої вдалої битви Ігор зазнав поразки і разом із союзниками потрапив у полон до половців. «Слово…» написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 року. Про похід Ігоря на половців розповідається і в літописах – Лаврентіївському (стисло) та Іпатіївському (більш докладно). Розповідь у «Слові…» починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті неминучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано. Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники.<span> </span>
У дітей все чудово, думають дорослі. Але у нас є також проблеми . Виникають суперечки з батьками, нелади у школі, або хтось з друзів нас ображає. Також не завжди можемо щось вирішувати самі, бо ми ще діти і не можемо бути самостійними. Такі у нас виникають проблеми у дорослому житті.
таке підійде?
Вот цитатный план:
<span>1. Крещенский вечер. Гадание девушек 2.Девушки поют гадальные ( подблюдные) песни 3. Светлана грустна. Девушки просят её погадать на суженого. 4.Светлана грустит по своему другу, которого нет рядом больше года. 5,Светлана начала гадать перед зеркалом. К ней явился милый друг. Он завёт её венчаться. 6.Светлана и Друг едут в санях. Светлана замечает, что он резко изменился: бледен и молчалив. 7. Они подъезжают к Божьему Храму. Входят в него. Светлана видит там чёрный гроб. 8.Неожиданно пропадает все: кони, сани, церковь. Поднялась вьюга. Светлана одна в пустом заброшенном доме. Она снова видит гроб, накрытый запоной. 9.Светлана упала перед иконой,помолилась, метель утихла. 10. К Светлане подлетел белый голубь. Обнял её крыльями. 11. Светлана увидела, что мертвец шевелится. 12. Голубь, защищая Светлану, сел на грудь мертвецу. И Светлана увидела, что мертвец - её Друг. 13. Светлана проснулась. Это был страшный сон. 14.Светлана слышит звон бубенцов, к дому приближается Статный гость. Её жених. 15.Соберитесь, стар и млад; Сдвинув звонки чаши, в лад Пойте: многи леты!
</span>Удачи!!!
Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою.Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець.<span>Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.</span>
