Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства — кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина. Взявся я за перо ще й тому, що деякі вчинки людей дивують мене. Я хотів поділитися з людьми враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби. На жаль, письменник, який редагував мій рукопис, дещо викреслив з того, що було написано цікавого про людину… Щоб ні в кого не лишилося сумніву, що все це дійсно написав я сам, розповім, як я навчився писати. Не така це вже складна штука. Треба взяти в лапку олівця і вивести першу літеру, потім другу, третю і, коли вийде слово, трохи відступити і таким самим способом написати друге слово, а, закінчивши фразу, поставити крапку. Якщо якесь написане слово мені не подобалось, я злизував його язиком. Для мене це було значно зручніше, ніж перекреслювати. Тому я перейшов на чорнило і ручку, бо злизати чорнила легше, ніж олівець. При писанні багато важить положення хвоста. Ні в якому разі не слід ним махати. Хвіст повинен лежати на столі, це створює необхідний упор для всього тіла. Інакше літери виходять не такі гарні, а інколи бувають просто нерозбірливими. Може, дехто гадає, що мені легше друкувати на машинці, та це не так. Я не зміг навчитися друкувати на машинці. Як тільки я натискував на клавіш, зразу вистрибував важіль з літерою, і, хоч я знав, що це важіль, мені щоразу здавалося, ніби це миша, і я кидався на літеру, хапаючи її кігтями. Від цього псувалася машинка, а також мої стосунки з її господарем, а головне — друкування посувалося страшенно повільно, бо думка уривалась, натхнення зникало, і я довгенько сидів, щоб знову повернувся робочий настрій.
1 на кам'яному острові. 2 Швайка каже що на землю Воронівки напали татари. 3 хлопці залишаються самі на острові з Барвінком. 4 на острів припливають два човни з трьома людьми один з них Ташкевич. 5хлопці беруть в полон Ташкевича. 6 Козаки повернулися Ташкевич втік. 7 Швайка відправив козаків за Ташкевичом на зміїний острів. 8 Ташкевичу дають військо в 100 осіб і приказ знищити козаків. 9. Санько ворожить і хлопців не помічають. 10. хлопці ідуть степом і зустрічають пастуха Рашида. 11 Швайка в гостях у Вирвизуба
<span>Тема весняного пробудження розробляється й у вірші “Гримить”. Структурна новизна його в тому, що картини природи й суспільства не зіставляються за принципом антитези, а уподібнюються за допомогою паралелізму. Дві п’ятирядкові строфи з обрамленням, епіфорою ключового образу – слова “гримить”, яке утворює шостий рядок, – цементуються в органічну єдність мажорним настроєм. Провідна тональність поезії значною мірою підсилюється інтонаційно-синтаксичним та ритмічним ладом, який утворюється градаціями, інверсіями, чотирьохстопним амфібрахієм та окситонним римуванням п’ятого і шостого рядків: летить - гримить, обновить - гримить.</span><span>У цьому короткому вірші теж поєдналися два засоби естетичного зображення дійсності. В першій строфі – ліричне розмірковування над процесами в природі навесні, а в другій звучить політичне пророцтво: Мабуть, благодатная хвиля надходить... Мільйони чекають щасливої зміни, Ті хмари – плідної будущини тіни, Що людськість, мов красна весна, обновить... Гримить!</span><span> На змісті цієї частини твору позначилися світоглядні переконання І.Франка 80-х рр. Слуховий образ “Гримить” у другій строфі набирає маштабного значення як символ очікуваних корінних змін у всій Європі</span>