Виконати характеристику Софійки та Вадима пропоную так:
Софійка⇒ щира, чуйна дівчинка, яка намагається допомогти оточуючим. Дівчинка любить Кулаківського, не помічаючи нищівні риси його характеру. А кохання Сашка вона соромиться. Дівчинка не погано вчиться у школі, проте вона не відмінниця. До того ж, Софія - не зірка класу, це проста, звичайна учениця, як і більшість дітей. Проте, Софія часто переймається думками соціуму, що говорить про неї, як про особистість закомплексовану.
Вадим⇒ хлопець з багатьма вадами. Його батько - багатий чоловік, який не опікується вихованням сина, а лише надсилає кошти. Мама хлопця теж не приймає участі у його вихованні. Вадим проживає з бабусею. Так стається, що його починає виховувати вулиця. Він має гроші, але він самотній. Хлопець палить, гуляє і навіть краде. На відміну від Сашка, цей персонаж має більше негативних рис.
Тема: розповідь про знедолені народи
ідея: заклик до боротьби
худ. засоби
епітети: холодна байдужість, золочених просторів, соловйових хорів, <span>розумний лад
порівняння: м</span><span>ов ніж, вража скрізь стогін мужика</span>
У
статті розглядається хрестоматійний твір М. Коцюбинського “Intermezzo” з
позицій становлення імпресіоністичного письма в українській літературі початку
ХХ століття. Показано, що поетика новели, яка репрезентує синтез первин лірики,
епосу та драми, виявляє ознаки схожості з японською безсюжетною прозою, за
приклад якої в роботі правлять дзуйхіцу Сей-Сьонаґон.
У
зв'язку з утвердженням у сучасному українському літературознавстві думки про
імпресіонізм як стильову домінанту прози Михайла Коцюбинського зростає інтерес
до пізнання секретів творчої лабораторії митця, одним із яких є багата сенсуальна
образність. Ритміка його мови, колір, рух, світло, дотикові та рухові враження
- все це “ті засоби, які надають його творам нестаріючих рум'янців життя ”. Жоден
дослідник творчості М. Коцюбинського не оминув увагою новелу “Intermezzo” -
твір, де виражальну роль відіграють сенсорні образи, що передають зміну
внутрішніх почуттєвих станів автора; де “чарують незвичайною гармонією барв,
світла, звуків, пахощів мальовничі, експресивні пейзажі... відлунює кукукання
зозулі... гудіння бджіл нагадує співучу арфу. І на цьому тлі виділяється пісня
жайворонка”. В усій світовій літературі важко знайти письменника, який би так
захоплено опоетизував красу сонячного, одягненого в зелень степу, як це
зробив... Михайло Коцюбинський”, - стверджує М. Костенко.
Мета
статті - виявити концептуальні риси літературного й живописного імпресіонізму,
відбитого у новелі “Intermezzo” М. Коцюбинського, зокрема у зіставленні з
японською безсюжетною прозою.
Виклад
основного матеріалу.
Імпресіоністичне
бачення світу крізь призму звукової образності створюється завдяки оживленню
природи, однак у кожного з письменників персоніфікація відбувається по-різному.
Так, оповідач “Intermezzo” вслухається в кування зозулі, переходить на її мову,
з чого починається поріднення митця з природою. З плином оповіді цей процес
сягає рівня, на якому оповідач “індивідуалізує. стеблину, квітку, намагається
побачити форму її руху, погладити, щоб відчути фактуру матеріалу, послухати
шелест, почути запах ”, - залучає всі п'ять чуттів для пізнання природних явищ.
Висновки.
Стильова манера імпресіонізму, явлена в “Intermezzo”, фіксує скороминуще
враження зовнішнім знаком-словесним образом і водночас концентрує в ньому
значний символіко-метафоричний потенціал. Тому так часто ключовими є чуттєві
(звукові, зорові, дотикові тощо) образи, посилені дієсловами руху, а іноді й
елементами звуконаслідування. З огляду на це, важливим композиційним концептом
імпресіоністичної оповіді в дослідженому творі є особлива поетичність викладу з
застосуванням прийому одухотворення.
<span>Це
дає змогу зробити висновок про те, що імпресіонізм як художня парадигма пізнання
дійсності органічно притаманний українській літературі. Звернення до наукового
визначення імпресіонізму та його стильових домінант, специфіки його
літературного і живописного, українського та зарубіжного вимірів дозволило
по-новому поглянути на, здавалося б, добре вивчений твір української малої
прози - “Intermezzo” М. Коцюбинського, і це становить плідний ґрунт для
порівняння не лише зі знаковими, ай з менш дослідженими явищами української
літератури кінця ХІХ - початку ХХ століть. Образно-звукові теми, які то
доповнюють, то заперечують одна одну, всі разом поєднуються у прекрасну
повнозвучну символічну картину, яка відбиває широкий спектр духовного життя
людини й багатогранність буття взагалі.</span>
1. Аби вовк ситий і коза ціла.Бере вовк, та й вовка візьмуть.Великій череді вовк не страшний.Дружній череді вовк не страшний.Вовка в кошару не впускай.Вовка за вухо не втримати.Вовка не треба кликати з лісу, він сам прийде.Вовка ноги годують.Вовка пастухом не ставлять.Вовка пустили в обору, а козла в город.Вовка боятися - в ліс не йти.Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.Вовк змінює шкуру, але ніколи свою натуру.Вовк линяє, а вдачі не міняє.Натура вовка тягне до лісу, а музиканта — до корчми.Вовка в плуг, а він глядить у луг.Вовк в овечій шкурі.Бере вовк і лічені вівці.Вовк вовка в яму не втрутить.Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.Вовком орати не будеш.Вовк вовчу думку має.Вовк старіє, але не добріє.Вовк і з лісу вівці бере.Вовк собаки не боїться, але не любить, як він гавкає.Не научиш вовка орати.Впустив вовка до стайні.Дружба з вовком вилазить боком.Е, ти ще не бачив смаленого вовка.Лихо вовкові: зачинили його між вівці.З вовка кепський пастух, а з п'яниці — війт.З вовком дружи, а камінь за пазухою держи.З вовком до паю не ставай.З вовками жити — по-вовчому вити.Або з вовками жити і по-вовчому вити, або з'їденим бути.І вовк свої вовченята любить.Із нехотя з'їв вовк порося.І на вовка буває пригода.Кажуть на вовка: гладкий, а він тиждень не їв.Кликав вовк козу в гості, але та йти не хоче.Коли йдеш до вовка на обід, бери пса з собою.Ми про вовка, а вовк суне.За вовка помовка, а вовк іде.За вовка помовка, а заєць кобилу з'їв.За вовка помовка, а то лис кобилу стис.Про вовка помовка, а чорт пана несе.Не буде з вовка баран.Не за те вовка б'ють, що сірий, а за те, що овечку з'їв.Не такий вовк страшний, як його малюють.Лоша — вовкові паска.Не спиться вовку під селом.Не сунься у вовки з кобилячим хвостом.Туди вовка не тягне, де нічого не пахне.Нюхом вовк ситий не буде.Обійдеться без вовка у кошарі.Який чорт вовком орав, такий в його й хліб їв.Хоч вовки кобилу з'їли, так ми воза не дали.Хоч кобилу вовки з'їли, так голоблі цілі.Хто вродиться вовком, тому бараном не бути.Переказами вовк не ситий.Пізнати вовка по голосу.Пішов вовк по вовну та й сам остався стриженим.Пішов вовчими стежками.Повадиться вовк у кошару ходити, поки все стадо забере.Пожалів вовк кобилу: залишив тільки хвіст та гриву.Солі вовку на хвіст насипав.Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.Тобі, вовче, кози пасти.Тобі що сіре, те й вовк, що куце, те й заєць.То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть.Уже воно щось є: коли не вовк, то бура сучка.Утікав від вовка, а натрапив на ведмедя.<span>Хоч і говорім за вовка, та його не болить головка.</span>Тут много, так что выбор широкий
