<span>
Що таке любов? Це питання
споконвіку хвилює людей: про любов співають пісні, складають вірші, а
зараз навіть проводять наукові дослідження. Кажуть, без любові життя
нічого не варте. Та ніхто не може визначити, що то за почуття, яке
захоплює людину та робить її щасливою, що руйнує долі, коли вмирає.
Любов має владу над нами, тому так пише Л. Костенко у своїй поезії:
<span>Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!</span>
Як на мене, любов – це таємниця. Проте для себе я її розумію так:
любов – це небайдужість. Коли ти відчуваєш тепло, радість, наповненість
поруч з кимось, коли проводиш з людиною час та знаєш, що жодна хвилина
не втрачена марно, коли хочеться бути поруч знов і знов, а також бажаєш
людині щастя та хочеш допомогти їй – це й є любов. Також любов – це
вдячність та прийняття іншого таким, який він є. Це такий стан душі,
коли поруч із кимось у тебе є все для щастя, а весь світ радіє з тобою:
<span>Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання… (В.Сосюра)</span>
Любов буває не лише до іншої людини. Буває любов до Батьківщини,
свого рідного краю, того клаптику землі, на якому тобі дорога кожна
квітка. Особисто в мене такі теплі почуття асоціюються з мамою та татом,
близькими друзями, улюбленим котом, а ще – з нашим домом, деревами у
саду, дитячими іграшками, улюбленими книжками, навіть велосипедом!
Можливо, це не любов у високому значенні, про яку міркують філософи та
митці, проте я вважаю, це також вона. Недарма ж бо слово «улюблений»
походить від «любити».
Любов буває пристрасною та, нажаль, нерідко сумною. Навіть якщо сам я
цього ще відчував, проте присвячені пристрасному коханню рядки не можу
читати без того, щоб серце не обняла невідома туга. Мабуть, любов – це
те спільне для нас усіх, що ми всі відчуваємо та розуміємо. Тож я
зрозумів, що необхідно берегти це світле почуття в серці, турбуватися
про людей, яких любиш, оточувати себе лише улюбленими речами та
витрачати свій вільний час на улюблені заняття. Таким чином можна
наповнити своє життя любов’ю.
</span>
Зима. Вона чарує своєю білосніжністю і загадковісті. По вулицях вбрані в білу одежину дерева, будівлі в білих шапках, закутана кригою річку. На жаль, пташок залишається на зимівлю мало, але вони яскравими плямами прикрашають гілки дерев і узбіччя доріг, шукаючи поживи і перегукуючись між собою.
Особливо гарні морозні сонячні ранки, коли все мерехтить і вблискує, мороз вимальовує на шибках вікон дивні візерунки, а сніг все порошить сріблом і огорта місто чарівною ковдрою. А ввечері метелиця кружля у світлі ліхтарів зимові метелики-сніжинки.
Сучасній людині просто необхідно мати розвинену уяву і фантазію, бути злегка романтичною. Адже з кожним днем все більше роботи, яку раніше робили люди, виконують автоматизовані роботи. Через це люди втрачають робочі місця. Роботи вміють робити майже все... Та на щастя, вони не вміють фантазувати і вигадувати щось так, як вміємо це ми, люди. А особливо, діти. Тому для всіх людей дуже важливим є наявність і постійний розвиток фантазії, уяви, креативу.Сучасні дитячі письменники - такі як Ярослав Стельмах, Леся Воронина, Всеволод Нестайко - всі вони володіють чудовою уявою. І наділяють такими ж рисами героїв своїх творів.Наприклад, Сергій та Митько з "Митькозавра..." повірили старшому за них Василю Трошу, що в озері дійсно живе страшна химера. Бо вони діти з грайливою уявою, вони вміють і люблять фантазувати. Їм обом хочеться, щоб "Митькозавр" існував насправді.Клим Джура - головний герой "Засобу №7..." - той взагалі віднайшов машину часу і познайомився з іншопланетянами. Мало того, він врятував усю планету від страшного вірусу переляку."Тореадори з Васюківки" - Іван-Ява Рень і Павлуша Завгородній - це хлопці, які збиралися прокласти під свинарником лінію метро... У них постійно знайдеться декілька креативних ідей.В усіх трьох вищезгаданих творах головні герої постійно щось вигадують, потрапляють у незвичайні ситуації тощо.Все завдяки талановитим письменникам і письменницям - реальним дорослим людям, які всередині частково лишилися дітьми. За це їм і дякуємо.
<span><span>Є якийсь величний символ і обітниця в тім, що роковини Тараса Шевченка припадають саме на час провесни, на дні, коли природа пробуджується до життя. День його народження і день його смерті замикаються в одне коло, творять один замкнутий цикл – символ вічності. Відомо давно: у геніїв немає дати смерті. Їхні думки, справи вічні. Вони допомагають наступним поколінням жити правдою і пам’</span><span>ятати про своє покликання на землі. </span>Євген Маланюк виголосив на цілий світ: «Шевченко є вершиною нашого національного творчого духу і він є вершиною нашої національної культури. Він водночас є однією з найбільших вершин духу світового і одним з найбільших світових мислителів, якого шанують і якому вклоняються».</span><span>Прометей, Пророк, Апостол, Кобзар… Цими високими словами іще за життя назвали Тараса Григоровича Шевченка. І нині вони звучать не менш піднесено, не менш актуально, не менш справедливо. Слова «апостол» і «пророк» стосовно Шевченка позбавлені будь-якої умовності – він і справді є і Апостолом, і Пророком української нації у біблійному розумінні цих слів. І з’явився<span> як посланець Божий у період найбільшого занепаду національного життя. Коли нація не змогла на той час висунути Воїна-організатора силового захисту, вона потребувала для свого порятунку відродження Духу. І з’</span>явився Шевченко<span>, слово якого було наділене величезною енергетичною силою, здатною відродити Дух нації.</span></span>
Найважливіше в стосунках між людьми - взаємоповага та взаємодопомога в скрутних ситуаціях. Вибираючи собі друга, потрібно бути впевненим в тому, що він не тільки допоможе в біді, а й щиро порадіє разом з тобою в випадку величезного успіху. До того ж, гарні безкорисливі вчинки завжди будуть цінуватися вище за красиву зовнішність, адже ми вибираємо оточення не для того, щоб милуватися ним, а щоб гарно проводити час з хорошими людьми.
