Фанфик до твору шпага славка беркута:
1) Митько біжить до Федорка
2) Збігання шестикласників
3) Снігова війна
4) Змагання дівчат
5) Пролітаюча сніжка
6) Розбите око
7) Під вікном у Ніни
8) Роздуми про провину
9) Несподіваний подарунок
1. Як звали маму Санька?(Мокрина)
2. Яке було прізвисько у Демка ( Дурна сила)
3. Кого дід Кібчик наказав шукати козакам?(Василя Байлемова) фамилию проверь
4. Де жили Грицик та Санько?( у Воронівці)
5. Хто пас корів за Грицика?(Петрик бугай)
Ідейно-тематичний зміст
Трагікомедія«Мартин Боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. Цим твором Іван Карпенко-Карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. В основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича з метою документально відновити втрачене предками дворянство. Цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!»
Жанрові й стильові особливості
Ця позиція І. Карпенка-Карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «Ревізорі» М. Гоголя: «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь». Саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору І. Карпенка-Карого. Звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
<span>Сюжет </span>твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»).
<span>Є у любій нашій школі різні типи класів.
І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.
У цих класах добрі діти, гарні та веселі,
І відразу після школи мчаться до оселі.
Не цікавить їх навчання та не тягне в школу,
Їм пошвидше би до друзів і собі додому.
У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.
І заходити до них вчителі бояться.
Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються,
Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.
І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?
Краще взялися б за розум та і йшли додому.
Там вони би посиділи та поміркували,
Як себе потрібно вести, щоб їх поважали.Но это сочиняла не я, просто в интернете ее нашла, может тебе и подойдет!</span>
