Босмiнка — маленький рачок. Такий маленький, що не всяка ри-ба помнить його. У pinui, де жила Босмшка, подейкували, що вона, мовляв, негарна. I Hie задовгий — ну справжнш To6i хобот! — i Hir не видно — ховае десь пи черепашкою. А найжахлив!ше — одне-одшешьке око в бшолахи <span> Та Босмшка не чула них розмов. А яка вона з себе насправдi — не знала. Адже в piaui дзеркала нема. Л\ожна. звичайно, у черепашку Перлiвнищ подивитись, та надто вже вона тьмяна — шчого не роздивишея </span> <span> Того ранку Босмшка, як завжди, прокинулася разом i3 сонцем — тыьки-но впало на воду його золотаве промшня. Батьки вже енщали, сховавшись шд лататтям. Босмiнка шдпливла до них i теж почала втягати у свш малюешький ротик смачш водорость </span> <span> Раитом над нею промайнула якась тшь. Хоч i була Босмшка полохливою (нще правди дин), але ш так кортшо все знати! Вона швидко-швидко замахала вусиками, шби весельцями, i шднялася вгору. </span> <span> I тут Босмiнка помВила довгого, схожого на темну паличку, жучка Водо-MipKy. ТНжки в нього були змащеш жиром, i тому до них зовам не приставала вода. Наче спритний ковзаняр — раз-два! раз-два! — мчав Водомiрка по р!ч-ковш поверхн. </span> <span> «От би меш так!» — i3 заздрштю подумала Босмшка. Адже плавала вона, дуже повшьно. </span> <span> Нарештi Водомiрка, шдстрибнувши, метнувся вбш i зник у комишах. </span> <span> Босмiнка трохи почекала: чи не з’явиться, бува, жучок знову? Вона пщплив-ла навВь до заростей. Куди ж то вш подiвся? Але Водомiрки нще не було. Босмшка з прикрютю зВхнула й рушила назад. </span> <span> Та що це? На тому Micu,i, де лишилися i'T батьки, не видно ншого. Босмшка розгубилася. Вона обпливла навколо латаття — даремно: мама й тато безслщно зникли. </span> <span> I пригадала Босмшка, як, дошрливо ворушачи вусика-ми, попереджала ii матуся: </span> <span> — Гляди, вскочит через свою неслухняшсть у халепу! Хоч ти й не маленька вже, — мало не з макове зерня ви-росла, — але тримайся нас: ми бшьше за тебе прожили на свт — бшьше й знаемо. </span> <span> Босмшка от-от розплакалася б, та що з того? Хто и пожалiе? У водi навЧь слiз tboix не помДять </span> <span> Вона хотша вже плисти далц коли побачила свого давнього знайомого — старого буркотуна Слимака. Насилу тягнучи свою кручену, немов крендель, хатку-черепашку, вш неквапливо лiз угору по водянш сосонщ. </span> <span> — Дщусю Слимаче! — зрадшо пропищала Босминка. — Чи не зустрiчали ви мою маму? </span> <span> Слимак здригнувся вщ несподiванки i втягнув голову в хатку. Потому висунув рiжки — з-шд них глянули мале-ceHbKi очицi — i, вшзнавши Босмшку, сердито буркнув: </span> <span> — Не бачив я шякоУ мами Шпляються з усякими дурницями </span> <span> I вiн поповз co6i далi. </span> <span> Босмiнка безпорадно озирнулася навколо. День був ynoBHi. Сонце шднялося високо-високо, i у водi стало зов-ciM тепло. </span> <span> Та шщо не тiшило бiдолаху Босмшку. Загубити маму й тата — ох, як же це тяжко! Що чекае ТТ? Як житиме вона тепер?.. </span> <span> Сумно зДхнувши, подалася Босмшка на розшуки. </span> <span> Незабаром вона опинилася у незнайомому Micni. Це був справжнш niABOflHHfi лiс. Навкруги, куди не кинеш оком, зелешли стрункi стебла очерету. Заплутавшись в ocoui, стиха погойдувались 6ypi пасма водоростей. А вгорц наче розкиданi вiтром хмарки, плавали листочки ряски. </span> <span> Заблудила! Куди ж це вона потрапила? Босмшка глянула лiворуч i побачила якийсь дивний дзвшочок. «Що воно таке?» — подумала i Hepiuiyne наблизилася. Дзвiно-чок, дуже прозорий i заповнений повiтрям, був тдв’яза-ний до рослин, наче гойдалка. </span> <span> «Тут хтось живе», — здогадалася Босмшка. </span> <span> Вона обережно зазирнула всередину — там на павутинщ виала якась мертва комашка. </span> <span> Босмшщ стало моторошно. Мерщш вщ цього небезпечного мшця! </span> <span> Але що це? П хоботок прилип до дзвь ночка! Босмшка смикнула раз, удруге — не пускае Скосивши око, вона побачила, як до не! наближаеться якась воло-хата потвора. То був господар дзвшоч-ка — водяний павук Срiблянка. </span> <span> 3 переляку в Босмшки затрусилися yci шжки. Вона рвонулася з останшх сил. У хоботку щось хруснуло. Вщ болю потьмарилося в oni. А все-таки вона вщ-чепилася вщ дзвшочка!.. </span> <span> Павук був уже зовслм близько. Босмшка стр!мголов кинулася навтьоки. Та павук помНив п. Круто повернувши, вш помчав навздогш. Босмшка щосили за-rpi6a.na вусиками. Пльки б дштатися до заростей! Тшьки б встигнути!.. </span> <span> Але pi3Ho!.. Павук — вона вщчувала це — вже за спиною,.. Ще мить — i вш схопить п. 3 жахом оглянулася назад — страхiття простягало до не? cboi бридю довп лапи. </span> <span> Кшець!.. </span> <span> Щось рiзко вщкинуло и вбш, i вона мало не знепритомнша. </span> <span> Огямившись, Босмшка побачила велику плямисту Жабу, що з’явилася хто-зна-звщки, а огидний павучище кудись зник. I тодi Босмшка зрозумша, що ГТ врятовано. Врятовано. Витрiшкувата Жаба проковтнула павука! </span> <span> Вщ ycix цих переживань Босмшка зовсiм знесилша. Вона вщшукала за-тишну мшцинку i сховалася пщ листо-чок. Не хотшося Hi Усти, Hi пити. Пльки тепер вона вщчула, як ние хоботок. </span> <span> Вже сутешло. Вода ставала дедал5 темшшою, прохолодшшою. Зовсiм зму-чена, Босмшка пшбрала шжки, старан-но вкрилася черепашкою i швидко заснула. </span> <span> KOHEЦ ФPAГMEHTA</span>
Конвалія — це невелика рослина роду багатолітніх трав родини лілейних.
Конвалія виростає до 20—30 сантиметрів заввишки, має довге та широке листя, в період цвітіння на стеблині з'являються білі невеличкі квіти, що розташовуються одна за одною і мають сильний приємний аромат.
Росте конвалія в лісі, любить затишні тінисті місця, цвіте в нашій місцевості на початку травня.
Конвалію використовують у фармацевтичній промисловості для виготовлення ліків, а також як декоративну квітку.
Шостого січня у нас в родині відзначають Святвечір.Це передріздвяний вечір,коли гоують пісні страви.Вечеряти сідають тоді,коли на небі сходить перша зірка-символ народження Сина Божого.На столі ставлять дванадцять різних пісніх страв.Найголовніша з них вважається кутя.Моя бабуся готує дуже смачні страви,і вся родина збирається у цей вечір за столом.
