У казематі написано тринадцять поезій[1]:
<span>
«Ой одна я, одна»,
«За байраком байрак»,
«Мені однаково, чи буду»,
«Не кидай матері! — казали»,
«Чого ти ходиш на могилу?»,
«Ой три шляхи широкії»,
«Н. Костомарову»,
<span>«Садок
вишневий коло хати»,</span>
«Не спалося, — а ніч, як море»,
«Рано-вранці новобранці»,
«Неволі тяжко, хоча й волі»,
«Чи ми ще зійдемося знову?»,
«Косар».</span>
Первісний варіант цих творів — в окремому автографі (зберігається в інституті
літератури імені Тараса Шевченка АН України). Весь цикл Шевченко переписав до
«Малої книжки» (захалявної книжечки 1847) в Орській фортеці, додавши як заспів
новостворений вірш «Згадайте, братія моя». До «Більшої книжки» поет вніс цикл у
Москві 18 березня 1858, надавши йому назви й присвяти «В казематі. Моїм
соузникам посвящаю». Вірш «Не спалося, — а ніч, як море» до «Більшої книжки» не
переписано.
Якраз тоді, коли заклалась була велика держава, коли сподіватись було кращого життя, татари вкрили наш край і підрізали крила народу-орлу.
Коли вже підвода з возним і вояками рушила з місця, на вулиці показався горбань.
Чому б гетьмана Сагайдачного не зобразити з піднятим у руці мечем, який він отримав з рук королевича Владислава у 1621 р. як нагороду за успішні дії під Хотинською фортецею.
Суховієм величали його сивовусі запорожці, хоча на час обрання Петра Суховієнка гетьманом.
Вирішальний бій між коронним і козацьким військами відбувся біля р. Солониці, де С. Жулкевський від 24 травня до 8 червня штурмував оборонний табір.
<span>не зная что такое лень ходят Часы</span>
Іван Дробот розповідає про їх подвиг у кінці оповідання
Так. Не дивлячись на силу Івана він був слабохарактерним. Всі забаганки мадам Бухенбах він виконував(не дивлячись на те, що він відпрацьовував свій борг)